Єневич Федір Федорович

Федір Федорович Єневич
Федір Федорович Єневич
Народився	13 (26) квітня 1905; Глібки
Помер	5 грудня 1976 (71 рік); Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	філософ, викладач університету
Alma mater	Московський педагогічний інститут імені В. І. Леніна
Галузь	філософія
Заклад	Київський університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Партія	КПРС
У шлюбі з	Єневич Лідія Степанівна
Нагороди
	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»

Федір Федорович Єневич (нар. 13 (26) квітня 1905(19050426), Глібки — 5 грудня 1976, Київ) — український філософ, комсомольський і партійний функціонер, доктор філософських наук, професор.

Біографія

Народився 13 (26 квітня) 1905 року в селі Глібках Старокостянтинівського повіту Подільської губернії (нині Хмельницької області) у бідній селянській родині. В 1911 році його батьки переселилися в селище Новорешетилівське (тепер Новосибірської області). У 1921–1931 роках — функціонер повітових комсомольських та партійних органів, секретар сільради та інше. Член ВКП(б) з 1928 року.

В 1931 році закінчив історичний факультет Московського педагогічного інституту імені В. І. Леніна. У 1931–1932 роках — доцент Вищого педагогічного фінансово-економічного інституту в Ленінграді, був слухачем філоського сектора аспірантури при Ленінградському відділі Комуністичної академії. У 1932–1935 роки — керівник кафедри філософії Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. В 1937 році закінчив філософський відділ Українського (Київського) інституту червоної професури і з того ж року викладач Київського державного університету. З грудня 1938 року працював старшим консультантом відділу партійної пропаганди газети ЦК КП(б)У «Комуніст».

У 1941 році в Інституті філософії АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Марксизм-ленінінізм теорія понять». У 1941–1942 роках — головний редактор Українського політітичного видавництва при ЦК КП(б)У, у 1942–1943 роках — керівник лекторської групи при Башкирському обласному комітеті ВКП(б), у 1943–1944 роках — лектор ЦК КП(б)У. У 1944 — серпні 1947 року — директор Українського філіалу Інституту Маркса—Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б). З серпня 1947 року — заступник директора Українського філіалу Інституту Маркса—Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б).

У 1951 році захистив докторську дисертацію на тему «Світогляд Т. Г. Шевченка». З 1952 року — доктор філософських наук, професор. З 1958 року — професор кафедри філософії інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті. У 1969–1976 роках — професор та професор-консультант кафедри філософії природничих факультетів.

Помер 5 грудня 1976 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Наукова діяльність

Вів наукову роботу в області діалектичного і історичного матеріалізму, а також з історії української філософії і суспільно-політичної думки. Автор понад 60 наукових публікацій, серед яких:

Комуністичне виховання трудящих і подолання пережитків капіталізму в свідомості людей, К., 1940;
Суспільно-філософські погляди Г. С. Сковороди, «Пропагандіст і агітатор», 1946, No 4;
Американський фальсифікатор ідейної спадщини Т. Г. Шевченко, «Більшовик України», 1949, No 8;
Деякі теоретичні проблеми категорії матеріалістичної діалектики, «Київ. держ. ун-т. Наукові зап.», 1957, т. 16, вип. 4. Зб. філос. фак-ту, No 3;
Матеріалістична діалектика та конкретні методи природничих і гуманітарних наук, там же, т. 16, вип. 8;
Стан і розвиток філософської науки в СРСР за 40 років, «Вісник Київського університету. Сер. історії та філософії», 1958, вип. 1;
Діяльність комуністичних і робітничих партій — живе втілення ленінських ідей, в зб.: Теоретична зброя комунізму, К., 1959;
Творчий вклад у марксистсько-ленінську теорію, в зб.: Питання комуністичного будівництва в рішеннях XXI з' ізду КПРС, К., 1960;
Т. Г. Шевченко і сучасність, в зб.: Тарас Шевченко, К., 1962;
Закономірності становлення комуністичної формації, в зб.: Розвиток КПРС наукового комунізму (1953–1962), К., 1962.