Єфремов Петро Олександрович (український літературознавець)

Єфремов Петро Олександрович
Єфремов Петро Олександрович
	Петро Єфремов, 1907 р.
Псевдонім	П. Є., П. Е., П. Є. Т-ро, Тромов, В. Юноша
Народився	20 жовтня 1883 ; Пальчик, Катеринопільський район, Київська область
Помер	не раніше 1937
Громадянство	Російська імперія → СРСР
Діяльність	перекладач, письменник
Alma mater	Історико-філологічний факультет Київського університету[d]
Брати, сестри	Єфремов Федір Олександрович і Єфремов Сергій Олександрович
	Роботи у Вікіджерелах

Петро́ Олекса́ндрович Єфре́мов (1883 — ? після 1937) — український літературознавець. Брат Сергія та Федора Єфремових.

Життєпис

Протягом 1901—1905 років навчався у Київській духовній академії, 1915-го закінчив київський Університет св. Володимира.

Від 1916 року працював у Катеринославі, в Першій українській гімназії, викладав українську мову та літературу. Одночасно з 1918 — в учительському інституті. Від 1920 року — в соціально-економічному та залізничному технікумі.

Від 1921-го — професор Катеринославського інституту народної освіти, науковий співробітник науково-дослідної кафедри українознавства ВУАН.

Займався дослідженнями питання натуралізму, розвитку історичної повісті в українській літературі. Зокрема, досліджував творчість Адріана Кащенка, підготував 6 томів його творів (доля яких не відома). Також досліджував творчість Дмитра Яворницького.

Був одним із прихильником «європеїзації» української літератури:

«Українське письменство, що ближче до наших часів, то все більше підходить і зверхньою формою і змістом до загального рівня й інтересів європейських літератур, переймається спільними з ними шуканнями краси, й поділяє великі їхні надбання»

1919.

Переклав українською мовою твори польських письменників — Марії Домбровської й Генрика Сенкевича, з російської — Дмитра Мережковського.

Є засновником літературно-наукового місячника «Січ» (1919, вийшло 2 випуски), на його сторінках дебютували Валер'ян Підмогильний та Валер'ян Поліщук. З Поліщуком та Підмогильним 1921 року видав збірку «Вир революції».

Є автором літературознавчих розвідок — у часописах «Зоря», «Книгарь», «КС», «Народне життя», «Республіканець», «Світло», «Січ», «Споживач», альманахах «Рада» та «Нова Рада».

9 вересня 1929 року заарештований у «справі СВУ» — нібито був керівником Дніпропетровської філії. Засуджений до 5 років позбавлення волі та 2 років поразки у правах.

Покарання відбував у Ярославському політичному ізоляторі. Звільнившись, виїхав до Алма-Ати, працював старшим коректором у друкарні Казахстанської філії московського видавництва «Крайогіз».

1937 року заарештований вдруге; подальша доля невідома.

1989 року реабілітований посмертно.

1993 року у Дніпропетровську видано збірку його літературно-критичних статей «Молитва Богу невідомому» (упорядник Микола Чабан).