Ігнатьєв Олексій Миколайович
Граф Олексі́й Микола́йович Ігна́тьєв (рос. Алексе́й Никола́евич Игна́тьев; нар.28 липня 1874, Константинополь, Османська імперія — †17 січня 1948, Ванв, Франція) — церемоніймейстер царського двору, російський офіцер, дипломат і державний діяч. Був рязанським віце-губернатором (1908—1909), подільським віце-губернатором (1909—1911) та губернатором (1911—1915), а також останнім київським губернатором (1915—1917). ЖиттєписПоходив з старовинного багатого та впливового графського роду Ігнатьєвих[ru]. Син дипломата та державного діяча Російської імперії графа Миколи Павловича Ігнатьєва та княжни Катерини Леонідівни Голіциної. Його старшими братами були: Павло — міністр народної освіти, та Микола — генерал, командир лейб-гвардії Преображенського полку. У 1888—1893 роках навчався в III Санкт-Петербурзькій гімназії. 1897 року закінчив правничий факультет Санкт-Петербурзького університету. 25 червня того ж року поступає на службу до Першого (Азіатського) департаменту Міністерства закордонних справ Російської імперії. Служив аташе російського посольства в Константинополі (Османська імперія). Проходив військову службу (у 1898—1902 роках) в лейб-гвардії Преображенському полку. Просування у кар'єрі: 1897 рік — аташе посольства в Константинополі, 1898 рік — прапорщик Преображенського полку, 1899 рік — надано чин колезького секретаря, 1900 рік — позаштатний чиновник при посольстві у Римі, наприкінці того ж року — титулярний радник,� 1901 рік — аташе посольства в Римі, камергер, камер-юнкер, 1902 рік — другий секретар посольства у Бухаресті, 1902 рік — уманський повітовий предводитель дворянства (маршалок шляхти), 1903 рік — колезький асесор і церемонімейстер, 1905 рік — почесний мировий суддя Уманського округу. 20 червня 1908 року отримує чин надвірного радника, 4 жовтня 1908 року — посаду віцегубернатора Рязанського. Був подільським віце-губернатором з 14 вересня 1909 по 12 вересня 1911 р. 20 червня 1911 року отримує чин колезького радника. 12(25) вересня 1911 року призначено подільським губернатором[1]. Перебував на цій посаді до 19 серпня 1915 року, коли його було переведено на посаду губернатора Київської губернії (19 серпня 1915—1917). Він був останнім, хто займав цю посаду в Російській імперії. 16 березня 1917 року доповідав про спокій у місті Києві та губернії, а вже 19 березня вимушен був передати усі своє повноваження голові куївської губернської земської управи Михайлу Суковкіну У 1915—1917 рр. входив до Ради голів Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва. 16 травня 1917 року призначається уповноваженим (представником) Російського Червоного Хреста в Румунії. Учасник громадянської війни в Росії у складі Білої армії, перебував при армії генерала Миколи Юденича. Після поразки Білої армії емігрував у Францію, де пізніше організував у своєму будинку православну церкву та російський культурний центр. Помер в 1948 році в Ванві. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа. РодинаДружина (від 26 квітня 1900 року) — Марія Юліївна Урусова (29 листопада 1876, Санкт-Петербург — 17 лютого 1959, Касабланка, Марокко), княжна, фрейліна, донька князя Юлія Дмитровича Урусова (1841 — 13 серпня 1919), дійсного статського радника, і Ольги Іванівни Чернової (1852 — 13 серпня 1919). В шлюбі з княжною Марією Урусовою мали шестеро дітей:
Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
