Ізабелла Гілмор
Ізабелла Гілмор (англ. Isabella Gilmore), уроджена Ізабелла Морріс (англ. Isabella Morris; 17 липня 1842, Вудфорд[en], Ессекс, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії — 15 березня 1923, Паркстон, Дорсет, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії) — диякониса англіканської церкви, тривалий час несла активне служіння на півдні Лондона. Її зусиллями в англіканській церкві відродили єпархіальний інститут дияконис. Свята. Ранні роки та шлюбНародилася 17 липня 1842 року в Вудфорд-Голлі у Вудфорді, передмісті Лондона в графстві Ессекс. Ізабелла була восьмою дитиною з десяти у сім'ї представників середнього класу — вексельного брокера Вільяма Морріса та Емми Морріс, уродженої Шелтон, дочки вчителя музики[1]. Вона була молодшою сестрою письменника та художника Вільяма Морріса. Батько Ізабелли помер, коли їй було п'ять років[2][3]. Дитинство Ізі, як звали її домашні, було щасливим. Вона росла «маленьким шибеником». У дошкільні роки її освітою займалася гувернантка. Потім вона навчалася у приватній школі в Брайтоні та пансіоні для дівчат у Кліфтоні під Бристолем. Завершивши освіту у віці сімнадцяти років, на балу дебютанток познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, офіцером королівського військово-морського флоту Артуром Гамільтоном Гілмором, з яким одружилася 18 вересня 1860 року. У листопаді 1882 року Арчі, так Ізабелла називала чоловіка, помер від менінгіту. Дітей у їхньому шлюбі не було. Овдовівши, вона переїхала до матері[2][3][4]. СлужінняПодолавши опір родичів, Ізабелла пройшла курси медичних сестер і вступила на роботу до лікарні Гая в Лондоні, де невдовзі стала старшою медичною сестрою. У 1884 році, після смерті брата Томаса Ренделла Морріса, вона прийняла опіку над вісьмома його неповнолітніми дітьми[4][5]. У 1886 році єпископ Рочестера Ентоні Торольд запропонував Ізабеллі відродити інститут дияконис у його єпархії. Спочатку вона відмовилася через відсутність у неї відповідної підготовки та богословської освіти. Але після молитви під час ранкового богослужіння у жовтні 1886 року Ізабелла прийняла пропозицію єпископа. Разом вони склали статут, згідно з яким покликання диякониси — служіння медичної сестри, робітниці соціального забезпечення та помічниці правоохоронних органів[4][5][6]. 16 квітня 1887 року Ізабеллу висвятили в сан. Тоді ж заснували перший будинок нового єпархіального інституту на Парк-Гілл у Клемпемі, який нині на її честь називається Гілмор-хаус. На відміну від диякониси Елізабет Ферард, її старшої сучасниці, диякониса Ізабелла Гілмор при посвяті в сан не приносила релігійних обітниць. Протягом наступних майже двадцяти років вона несла активне служіння у бідних парафіях на півдні Лондона. Про служіння Ізабелли, її брат Вільям Морріс писав їй: «Я проповідую соціалізм, ви його практикуєте». Працями Гілмор інститут дияконис поширився у всій англіканській церкві. Вона особисто підготувала сім головних дияконис для інших єпархій[4][5]. У 1891 єпископом Рочестера став Томас Ренделл Девідсон, з яким у засновниці інституту склалося конструктивне співробітництво. При ньому диякониси розпочали соціальне служіння в сім'ях бідних селян і моряків королівського флоту. У 1906 році Ізабелла пішла на спочив й оселилася в місті Райгіт, в графстві Суррей. На спочиві вона продовжувала листуватися зі своїми ученицями в англіканських єпархіях з усього світу. Ізабелла Гілмор померла у Паркстоні, у графстві Дорсет 15 березня 1923 року. Її поховали на цвинтарі в Лайм-Реджис поруч із чоловіком[4][5]. Пам'ятьДень пам'яті Ізабелли Гілмор, внесеної до Календаря святих англіканської церкви та деяких інших англіканських церков, щорічно відзначається 16 квітня[7][5], в день її посвяти в диякониси[4][8]. На згадку про неї в Саутваркському соборі встановлено пам'ятник[4]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
