У 1973 році Володимир вступив на акторський факультет ГІТІСа (курс А. А. Гончарова), студентом грав в епізодах і масових сценах у спектаклях театру імені Маяковського. Коли режисер Віталій Мельников побачив молодика на одній із студентських вистав, він одразу зрозумів, що перед ним Сарафанов-молодший, настільки майбутній актор йому здався інтелігентним, наївним, одухотвореним та м'якосердим[5].
Віталій Мельников розумів, що якщо студенту Володимиру десь не вистачить майстерності актора, то він сторицею окупить це своєю органічністю та схожістю характеру з героєм Олександра Вампілова. І він не прогадав — такий живий, мечний, закоханий і мучиться від свого кохання юнак навряд чи вийшов би краще у когось іншого[5].
На знімальний майданчик фільму «Старший син» актора привела помічниця акторів кіностудії «Ленфільм» Тетяна Бузян. Претендент на роль Васеньки Сарафанова відразу сподобався режисерові[6].
«Я понял, что даже если по профессии этот мальчик еще не всему научился, то по облику и по типажу другого такого мне не найти» — згадує Віталій Мельников[6].
У всьому образі актора-початківця відчувалася порода і вгадувалося дворянське походження. Зріст — 185 сантиметрів, високий лоб, тендітна статура. Віталій Мельников затвердив Володимира на роль із першого разу! Цього режисера взагалі можна назвати відкривачем талантом[6].
Початок праці в Театрі на Малій Бронній і кіно (1977—1991)
У 1977 році Володимир закінчив ГІТІС і почав працювати в Театрі на Малій Бронній.
За 14 років служіння в Театрі на Малій Бронній Володимиром було зіграно близько 30 ролей, переважно невеликі ролі. У кіно перша помітна роль Васеньки Сарафанова у фільмі «Старший син» (реж. Віталій Мельников, 1975)[7], після зіграв ще кілька помітних ролей, серед них — Ромуальд у фільмі «Ярославна, королева Франції» (реж. Ігор Масленников, 1978), Антон Крецу у фільмі «Здрастуйте, я приїхав!» (реж. Михайло Бадикяну, 1979) та Олександр Єршов у фільмі «Ключ» (реж. Олексій Коренєв, 1980).
Деякі фільми за його участю зняті на плівку шосткинського підприємства «Свема».
У травні 1991 року Володимир написав заяву про звільнення з театру за власним бажанням[8]. Після відходу з театру він перестав зніматися в кіно, його остання роль у фільмі жахів «Кровопивці» (1991)[9], хоча не остання, в 2004 році він брав участь у масовці зйомок детективного телесеріалу «Мисливці за іконами», для зйомок серіалу йому робили грим — накладні довгі волосся, вуса і борода. Після виходу з театру також перестав відповідати на запрошення про зйомки[5].
За деякими свідченнями, Володимир навіть знищив усе, що нагадувало йому про акторську професію, наприклад — альбом із фотографіями.
Версій відходу Володимира було дві:
Одна — любовна драма, друга версія — Володимир почав сильно пити і його попросили. Обидві версії не виключають одна одну і часто перетинаються[10].
Ходила версія на рівні апокрифу, що Володимир доглядав хворого друга. Той помер від СНІДу, а Володимира вигнали із театру за прогули[10].
Але 1987 рік — це рубіжна точка в долі Володимира[10].
Після цього року йдуть лише чутки та домисли. Наприкінці 1990-х він ходив влаштовуватись у невеликий театр, але його взяли через нетверезий вигляд. Хтось бачив Володимира біля метро. Хтось бачив, що він працює заправником на бензоколонці[10].
А хтось звертався до комп'ютерної бази даних і дізнавався, що єдиний Володимир, який народився в 1955 році, пішов із життя. Але знову ж таки є версія, що Володимир давно не проживає в квартирі, яка йому колись належала[10].
Ще деякий час продовжував спілкуватися з близькими друзями, серед яких була акторка Світлана Крючкова, з якою він познайомився ще на зйомках фільму «Старший син»[5].
19 серпня 2018 року на сайті «Кіно-Театр.РУ» на сторінці обговорення Володимира з'явилося повідомлення від користувачки «Єлена, сусідка (Москва)»:
«Я бывшая соседка Володи, встретила его в метро. Он обрадовался и сказал, что остался один, все друзья давно «свалили», а он долго ухаживал за близким другом, умершим от СПИДа, за что был уволен из театра, потом он грустно улыбнулся и вышел на остановке...»[11].
Користувачка «Ірія Гай» відповіла на це повідомлення:
22 травня 2022 року Володимир вперше за 30 років з'явився у студії шоу «Зірки зійшлися» на телеканалі «НТВ», випуск за його участю присвячений зламаним долям акторів[12]. Там він заявив, що живе один у двокімнатній квартирі у спальному районі Москви, не працює, давно не спілкується зі своїми колегами, живе на подачки, харчується пиріжками з кульбаб і кропиви, ліпить фігурки з глини, пише вірші і музику[13].
Особисте життя у Володимира не складалося. Він часто закохувався в гарних дівчат, які мали на думці тільки його московську квартиру. Друзі та знайомі відгукуються про актора як людину дуже доброю, чуйною, яка завжди могла прийти на допомогу у скрутну хвилину, але надто довірливою, тому вони завжди турбувалися, що Володимир може стати жертвою обману[5].
Був тричі одружений[14]. Має доньку Анастасію, вихованням якої не займався і з якою спілкується рідко[12].
«Одруження», Н. В. Гоголь (постановка А. В. Ефроса)[16]
«Жорстокі ігри», А. Н. Арбузов (постановка Л. К. Дурова) — Терентій
«Чарівник Смарагдового міста», А. Волков (інсценування та постановка І. І. Судакової) — добрий сусід; помічник фокусника; перший мешканець чарівної країни; боягузливий лев
«Веранда в лісі», І. Дворецький (постановка А. В. Ефроса) — Коля
«Три сестри», А. П. Чехов (постановка А. В. Ефроса) — Володимир Карлович Роде, підпоручик[17]
«А все-таки вона крутиться?..», А. Хмелік (постановка Л. К. Дурова) — Павлов
«Вовки і вівці», А. Н. Островський (постановка А. Л. Дунаєва) — Мурзавецький
«Попелюшка», Е. Шварц (постановка Л. К. Дурова) — принц
«Ксантіппа і цей, як його…», С. Альошин (постановка Л. К. Дурова) — учень
«Вальпургієва ніч, або кроки Командора», В. Єрофєєв (постановка В. М. Портнова) — Пашка Єрьомін, комсорг 3-ї палати
«Голий король», Є. Шварц (постановка В. Н. Драгунова) — секретар
«Ви чиє, старе?..», Б. Васильєв (постановка Є. Н. Лазарєва) — юнак
«Мати Ісуса», А. Володін (постановка В. М. Портнова) — житель міста
«Дон Жуан», Ж. Б. Мольєр (постановка А. В. Ефроса) — Гусман
«Татуйовані душі», Г. Стефановскі (постановка С. Унковскі (СФРЮ) — татуювальник
«Весельчаки», Н. Саймон (постановка К. Худякова та Л. Дурова)
«Одна калорія ніжності», Г. Данаїлов (постановка Г. Р. Сайфуліна) — Стефан
У Володимира Ізотова є тезка — Володимир Миколайович Ізотов (нар. 29 квітня1959, Ленінград), теж актор, знявся в фільмах «День на двох» (1985), «Далекий голос зозулі» (1985) і «Державний кордон. Рік сорок перший» (1986)[20], на всіх сайтах в фільмографії справжнього Володимира вказано, що він знімався в цих фільмах, але це був не він, а лише тезка. В теперішній час — кореспондент Санкт-Петербурга[21].
↑Наши выпускники — Наши новости. ГИТИС. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2022. Выпуск 1977 года — специальность «Актерское искусство»
