Ізяслав Давидович

Ізяслав Давидович
Князь Чернігівський
1151 — 1157
Попередник:	Володимир Давидович
Наступник:	Святослав Ольгович
Великий князь Київський
зима 1155 — березень 1155
Попередник:	Ростислав Мстиславич
Наступник:	Юрій Долгорукий
19 травня 1157 — осінь 1158
Попередник:	Юрій Долгорукий
Наступник:	Мстислав Ізяславич
12 лютого 1161 — 6 березня 1161
Попередник:	Ростислав Мстиславич
Наступник:	Ростислав Мстиславич
Народження:	Невідомо
Смерть:	6 квітня 1161(1161-04-06) Київ
Рід:	Рюриковичі (Давидович)
Батько:	Давид Святославич
Мати:	Theodosiad
Діти:	unknown daughter of Iziaslav II of Kyivd
Медіафайли у Вікісховищі

Ізясла́в Дави́дович (бл. 1100 — 6 квітня 1161) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (16 грудня 1154 — 20 березня 1155, 19 травня 1157 — 21 грудня 1158, 12 лютого — 6 березня 1161 Князь чернігівський. Син Давида Святославича. У західній традиції — Ізясла́в III.

На відміну від свого брата Володимира підтримував Ізяслава Мстиславича в боротьбі за Київ проти Юрія Довгорукого. У битві на Руті 1151 року Володимир загинув, а Ізяслав заволодів Черніговом.

Після смерті Ізяслава Мстиславича та В'ячеслава Володимировича київський престол перейшов до смоленського князя Ростислава Мстиславича, який пішов на Чернігів війною й зазнав поразки, після чого поступився Києвом Ізяславу Давидовичу. Однак, Ізяславу теж довелося поступитися Києвом грізнішому Юрію Довгорукому.

Чернігівський князь Ізяслав Давидович знову захопив великокняжий київський престол 1157 року, після того як Юрія Довгорукого отруїли в Києві. За чергою старшинства Ізяслав мав поступитися чернігівським столом та округою своєму молодшому родичу двоюрідному братові новгород-сіверському князеві Святославу Ольговича. Замість цього Ізяслав лише віддав Святославу Чернігів з сімома іншими містами.

Зібравши військо він пішов 1158 (1159) року на волинського князя Мстислава Ізяславича і галицького князя Ярослава Осмомисла і кликав чернігівського князя Святослава Ольговича на допомогу. Коли він відмовився, то Ізяслав передав йому: «Дивись, брат! Коли, Бог дасть, впораюсь в Галичі, тоді вже не нарікай на мене, як поповзеш ти з Чернігова назад до Новгороду Сіверського». На цю погрозу Святослав відповів, що відображає спустошення щонайменше руської землі лівобережньої Наддніпрянщини й заселення її половцями: «Господи, ти бачиш моє смирення, скільки я поступався своїм, не бажаючи лити крові християнської, губити своєї вітчини; взяв я місто Чернігів з сімома іншими містами, та й то порожніми: живуть в них псарі та половці». Серед цих спустілих міст заселених половцями в Чернігівській землі присутнє одне з найстаріших і найбагатших міст Подніпров'я - Любеч.^[1]

Під Білгородом берендеї перекинулися до Мстислава, і йому довелося втікати з Києва й шукати союзників. Спочатку Ізяслав здійснив невдалу спробу захопити Чернігів, де сидів Святослав Ольгович. Потім, 1161 року, отримавши підтримку від володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського здобув Київ утретє, але знову не зміг втримати його, зазнавши поразки від Мстислава Ізяславича, який віддав київський престол своєму дядькові Ростиславу як старшому в роді. Втікаючи від переслідування, Ізяслав отримав смертельну рану й незабаром помер.

• Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
• Котляр М. Ф. Ізяслав Давидович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 430. — ISBN 966-00-0610-1.
• Соловьев С.М. (1960). История России с древнейших времен. Т. 2. Москва: Издательство социально-экономической литературы.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ізяслав Давидович