Ілляс-Кая (монастир)

Ілляс-Кая
44°24′19″ пн. ш. 33°44′17″ сх. д. / 44.405277777778° пн. ш. 33.738055555556° сх. д. / 44.405277777778; 33.738055555556
КраїнаУкраїна Україна
ТипІсари гірського Кримуd
руїни
пам’ятка і монастир Редагувати інформацію у Вікіданих

Ілляс-Кая. Карта розташування: Україна
Ілляс-Кая
Ілляс-Кая
Ілляс-Кая (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ілляс-Кая (крим. İlyas Qaya) — руїни укріпленого монастиря X—XIII століття (судячи з топоніму — св. Іллі), розташовані на скелі на вершині однойменної гори на Південному березі Криму, неприступної з півночі, півдня і заходу. Підйом можливий тільки крутим східним схилом[1].

Опис

Монастир був огороджений фортечною стіною довжиною понад 50 м (нині практично повністю зруйнованою) з буту на вапняному розчині, площа монастиря 1,9 гектара[1]. Усередині зміцнення у 1966 році Оленою Паршиною та Олегом Домбровським розкопали храм розмірами 4,7 на 9,35 м (внутрішні розміри 3,5 на 7,3 м), орієнтований апсидою на північний схід. Церква була побудована також з буту на піщано-вапняному розчині (фундамент виступав за межі стін, їх товщина 60-80 см), вхід, шириною 1 м, знаходився в західній стіні, всередині — аркосолій з 11 похованнями, у стічній частині зберігалися залишки передвівтарної перегородки. Храм був безкупольним, з кроквяним дахом, покритим черепицею, судячи за клеймами — виробленої десь в околицях Ласпі. За підсумками розкопок храм був датований Олегом Домбровським IX—X століттям[2][3], Віктор Миц вважає, що монастир існував у X—XIII столітті[1]. Андрій Виноградов, аналізуючи напис (не опублікований) на знайденому 1976 року Оленою Паршиною уламку колони[4], запропонував її датування XI—XII століттям[5].

Історія вивчення

Першу згадку про руїни залишив Василь Кондаракі в статті 1868 року[6], Микола Ернст у роботі 1935 року писав про руїни каплиці і місце паломництва на Ілляс-Кая[7], у 1967 році проводилися розкопки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Олега Домбровського[2]. У 1976 році дослідження в урочищі Ласпі проводила група Олени Паршиної, що дала низку цікавих знахідок[4].

Примітки

  1. а б в Мыц В.Л. Укрепления Таврики X - XV вв //  / Ивакин, Г. Ю. — Киев : Наукова думка, 1991. — С. 146—147. — ISBN 5-12-002114-X.
  2. а б Домбровский О. И. Из археологических исследований на Южном берегу Крыма (1965–1966 гг.) // Археологические исследования на Украине : сборник статей. — 1967. — Т. 1 (25 липня). — С. 180–183.
  3. Фирсов, Л.В. Ильяс-Кая — над зедёной чашей Ласпи //  / А. Л. Якобсон, А. К. Конопацкий. — Новосибирск : Наука. Сибирское отделение, 1990. — С. 405—433. — ISBN 5-02-029013-0.
  4. а б Паршина Е. А. Исследования в урочище Ласпи. // Археологические открытия 1976 года : сборник. — 1977. — 25 липня. — С. 350—351.
  5. Виноградов А. Ю. V 236. Ласпи. Граффити на колонке, XI–XII вв. Inscriptiones antiquae Orae Septentrionalis Ponti Euxini. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 11 квітня 2022.
  6. В. Х. Кондараки. Байдарская долина в Таврическом полуострове // [1] — Одесса : Типография Алексомати. — Т. VII. — С. 289. Архівовано з джерела 3 жовтня 2021
  7. Н.Л. Эрнст. Описание памятников // [2] — Симферополь : Гос. издательство Крымской АССР, 1935. — С. 431. — 7000 прим. Архівовано з джерела 6 жовтня 2021
Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya