Ілляс-Кая (монастир)
Ілляс-Кая (крим. İlyas Qaya) — руїни укріпленого монастиря X—XIII століття (судячи з топоніму — св. Іллі), розташовані на скелі на вершині однойменної гори на Південному березі Криму, неприступної з півночі, півдня і заходу. Підйом можливий тільки крутим східним схилом[1]. ОписМонастир був огороджений фортечною стіною довжиною понад 50 м (нині практично повністю зруйнованою) з буту на вапняному розчині, площа монастиря 1,9 гектара[1]. Усередині зміцнення у 1966 році Оленою Паршиною та Олегом Домбровським розкопали храм розмірами 4,7 на 9,35 м (внутрішні розміри 3,5 на 7,3 м), орієнтований апсидою на північний схід. Церква була побудована також з буту на піщано-вапняному розчині (фундамент виступав за межі стін, їх товщина 60-80 см), вхід, шириною 1 м, знаходився в західній стіні, всередині — аркосолій з 11 похованнями, у стічній частині зберігалися залишки передвівтарної перегородки. Храм був безкупольним, з кроквяним дахом, покритим черепицею, судячи за клеймами — виробленої десь в околицях Ласпі. За підсумками розкопок храм був датований Олегом Домбровським IX—X століттям[2][3], Віктор Миц вважає, що монастир існував у X—XIII столітті[1]. Андрій Виноградов, аналізуючи напис (не опублікований) на знайденому 1976 року Оленою Паршиною уламку колони[4], запропонував її датування XI—XII століттям[5]. Історія вивченняПершу згадку про руїни залишив Василь Кондаракі в статті 1868 року[6], Микола Ернст у роботі 1935 року писав про руїни каплиці і місце паломництва на Ілляс-Кая[7], у 1967 році проводилися розкопки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Олега Домбровського[2]. У 1976 році дослідження в урочищі Ласпі проводила група Олени Паршиної, що дала низку цікавих знахідок[4]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
