Імперське міністерство юстиції

Імпе́рське міністе́рство юсти́ції (нім. Reichsjustizministerium) — центральна державна установа Німеччини, що існувала за часів Німецької імперії, Веймарської республіки і Третього Рейху. Здійснювала прокурорський нагляд і керівництво місцями відбування покарань, пов'язаних із позбавленням волі.

Історія

1 січня 1877 року був заснований Імператорський офіс юстиції. Після того, як Німеччина стала республікою в 1919 році, статус установи був підвищений до рангу міністерства.

Протягом 1930-х років йшов процес нацифікації судів, проте Міністерство юстиції не спромоглося подавити інакомислення й створити базу для викоренення опозиції в різних сферах німецького суспільства. Тому в квітні 1934 року Адольф Гітлер ухвалив рішення про створення Народної судової палати, яка перейняла на себе більшу частину судових функцій.

З підпорядкування Імперського міністерства юстиції були виведені також місця позбавлення волі, в першу чергу — концентраційні табори. Вони перейшли у підпорядкування СА, а згодом — СС.

Після закінчення Другої світової війни на процесах у справах нацистських юристів провідні чиновники Імперського міністерства юстиції були засуджені до різних термінів позбавлення волі.

Структура

1-й відділ — кадрові і адміністративні питання;
2-й відділ — юридична освіта і підготовка юридичних кадрів;
3-й відділ — організація звинувачення і ведення судового процесу;
4-й відділ — карне законодавство й адміністрація;
5-й відділ — місця позбавлення волі;
6-й відділ — цивільний кодекс і цивільний процес;
7-й відділ — торгове, державне, морське і міжнародне право.

Після приходу до влади нацистів, влітку 1933 року був сформований таємний, 15-й, відділ на чолі з міністеріалдиректором і оберфюрером СС Карлом Енгертом. У його функції входив контакт з гестапо.

У 1944 році 3-й і 4-й відділи були об'єднані.