Інститут Пауля Шеррера
Інститут Пауля Шеррера (англ. Paul Scherrer Institute, PSI) — багатопрофільний науково-дослідний інститут з природничих та інженерних наук у Швейцарії. Він розташований у кантоні Ааргау в муніципалітетах Філліген і Вюренлінген по обидві сторони річки Ааре і займає площу понад 35 гектарів[2]. Належить до домену Швейцарських федеральних технологічних інститутів[en]. В інституті працює близько 2100 осіб[3]. Він проводить фундаментальні та прикладні дослідження. Близько 37 % дослідницької діяльності інституту зосереджено на матеріалознавстві, 24 % на науках про життя, 19 % на загальній енергетиці, 11 % на ядерній енергетиці та безпеці та 9 % на фізиці елементарних частинок[4]. PSI розробляє, будує та використовує великі дослідницькі прилади та надає доступ до них іншим дослідницьким установам. Наприклад, у 2017 році понад 2500 дослідників із 60 різних країн приїхали до Інституту Пауля Шеррера[3]. Щороку на близько 40 вимірювальних станціях інституту проводиться близько 1900 експериментів[5]. Останніми роками інститут був одним із найбільших одержувачів фінансування зі швейцарського лотерейного фонду[6]. ІсторіяІнститут, названий на честь швейцарського фізика Пауля Шеррера, був створений у 1988 році, коли EIR (Eidgenössisches Institut für Reaktorforschung, Швейцарський федеральний інститут досліджень реакторів, заснований у 1960 році) було об'єднано з SIN (Schweizerisches Institut für Nuklearphysik, Швейцарський інститут ядерних досліджень, заснований в 1968 році). Два інститути на протилежних берегах річки Ааре слугували національними центрами досліджень: один зосереджувався на ядерній енергетиці, а інший — на ядерній фізиці та фізиці елементарних частинок[7]. З роками дослідження в центрах поширилися на інші сфери[8], а сьогодні ядерна та реакторна фізика становить лише 11 відсотків дослідницької роботи в PSI. Оскільки в 2011 році Швейцарія ухвалила рішення про поступову відмову від ядерної енергетики[9], ці дослідження в основному стосуються питань безпеки, наприклад, збереження радіоактивних відходів у глибоких геологічних сховищах[10].  З 1984 року PSI керує центром протонної терапії для лікування пацієнтів з меланомами очей та іншими пухлинами, розташованими глибоко всередині тіла. Станом на 2020 там проліковано понад 9 тисяч пацієнтів[11]. Інститут також активно займається космічними дослідженнями. Наприклад, у 1990 році інженери PSI побудували детектор телескопа EUVITA для російського супутника Spectrum XG, а пізніше виготовили для NASA та ESA детектори для аналізу радіації в космосі. У 1992 році фізики використали прискорювальну мас-спектроскопію та радіовуглецеві методи, щоб визначити вік Етці, мумії, знайденої роком раніше в льодовику в Ецтальських Альпах, на основі невеликих зразків кістки, тканини та трави масою лише кілька міліграмів[12]. Їх проаналізували на прискорювачі TANDEM біля Цюріха, яким на той час спільно керували ETH Zurich та PSI. У 2009 році британський структурний біолог індійського походження Венкатраман Рамакрішнан був удостоєний Нобелівської премії з хімії, серед іншого, за його дослідження в SLS (Synchrotron Light Source Switzerland, швейцарське синхротронне джерело світла) — одному з чотирьох великих дослідницьких центрів PSI. Його дослідження там дозволили Рамакрішнану прояснити, як виглядають рибосоми та які процеси на молекулярному рівні дозволяють їм виробляти білкив клітинах живих організмів. У 2010 році міжнародна група дослідників PSI використала мюони для нового вимірювання протона та виявила, що його радіус значно менший, ніж вважалося раніше: 0,84184 фемтометра замість 0,8768[13]. Вимірювання були можливі лише за допомогою прискорювача протонів HIPA, оскільки його вторинно генерований промінь мюонів є єдиним у світі достатньо інтенсивним для проведення такого експерименту[14]. У 2011 році дослідникам з PSI та інших країн вдалося за допомогою SLS розшифрувати основну структуру білкової молекули родопсину, оптичного пігменту, який діє як датчик світла і відіграє вирішальну роль у процесі зору[15]. Так званий «бочкоподібний піксельний детектор», створений у PSI, був центральним елементом детектора CMS у Женевському центрі ядерних досліджень CERN і, таким чином, брав участь у виявленні бозона Хіггса. Це відкриття, оголошене 4 липня 2012 року, було удостоєно Нобелівської премії з фізики через рік[16]. У січні 2016 року з PSI до США вивезли 20 кілограмів плутонію[17]. Він був отриманий із перероблених паливних стрижнів дослідницького реактора Diorit, який експлуатувався з 1960 по 1977 рік, і мав використовуватись для розробки нового покоління тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій[18], але ці розробки так і не відбулись. Коли в 2011 році було ухвалено рішення про поступову відмову від ядерної енергетики, стало зрозуміло, що цей матеріал у Швейцарії більше не використовуватиметься. У 2014 році на саміті з ядерної безпеки Федеральна рада вирішила закрити швейцарське сховище плутонію. За двосторонньою угодою між країнами, плутоній був переданий до США для подальшого зберігання[19]. Протягом багатьох років було засновано численні допоміжні компанії PSI, щоб зробити результати досліджень доступними для широкого суспільства[20]. Найбільшим відділенням зі 120 співробітниками є Dectris[en], заснована в 2006 році в сусідньому Бадені, яка спеціалізується на розробці та маркетингу рентгенівських детекторів. Компанія SwissNeutronics у Клінгнау, заснована ще в 1999 році, займається продажем оптичних компонентів для нейтронних дослідницьких установок. Кілька недавніх відгалужень PSI, такі як виробник металоорганічних каркасів novoMOF і розробник ліків leadXpro, розташовані поруч із PSI у парку Innovaare, який був заснований у 2015 році за підтримки кількох компаній і кантону Ааргау[21].  Директори
Примітки
Посилання |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
