Інтелектуальні ресурси
Інтелектуальні ресурси (англ. Intellectual resources) — це всі продукти інтелектуальної діяльності (незалежно від їх обліку в балансі), які формують та розширюють потенційні можливості підприємства за рахунок їх унікальності та забезпечують його стійкі конкурентні переваги. Походження термінаВперше термін «інтелектуальний ресурс» використав Томас Стюарт у своїх працях, опублікованих у 1990-х роках. Він дав таке визначення інтелектуального ресурсу:
Т. Стюарт інтелектуальним ресурсом вважав не групу докторів наук, які шукають істину за зачиненими дверима будь-якої лабораторії. І не інтелектуальну власність, таку, як патенти і авторські права, хоча вона і є його складовою. Інтелектуальний ресурс — це сума знань усіх працівників компанії, що забезпечує її конкурентоспроможність. Т. Стюарт вважав, що інтелектуальний ресурс — це інтелектуальний матеріал, що містить у собі знання, досвід, інформацію та інтелектуальну власність і бере участь у створенні цінностей; це колективна розумова енергія, яку важно виявити і ще важче нею управляти. ОсобливостіОсобливостями інтелектуальних ресурсів є:
Елементи інтелектуальних ресурсів
Класифікація інтелектуальних ресурсівЗа формою прояву інтелектуальні ресурси класифікують на матеріалізовані (книги, монографії, звіти та ін.) і нематериалізовані (бази даних, програмні продукти та ін.). За формою використання ІР доцільно поділити на відчужувані і невідчужувані. Відчужувані ресурси можуть бути передані в користування іншим суб‘єктам — споживачам на певних умовах (патент, ліцензія) або в усній формі, у вигляді бази даних, знаків і символів. Невідчужувані інтелектуальні ресурси, як правило, існують в нематеріальній формі і не можуть бути відділені від носія цих ресурсів (індивіда, колективу). За рівнем використання ІР поділяють на місцеві, регіональні, державні, міждержавні, глобальні; за призначенням — на наукові, теоретичні, прикладні, практичні, рутинні; за формуванням — (на основі існуючих ресурсів, при самостійному генеруванні в «головах» спеціалістів, тобто при оновленні знань та набутті нового досвіду) комбіновані; за належністю суб‘єктам поділяються на індивідуальні, колективні, державні, суспільні, світові; за сферою призначення на соціальні, економічні, політичні та екологічні. Джерела і споживачі інтелектуальних ресурсівОсновні джерела інтелектуальних ресурсів — це наука, освіта та інноваційне виробництво, які пов‘язані між собою, а основною їх зв'язуючою ланкою є і завжди буде суспільство, тобто його знання, досвід, уміння та здібності, що є двигуном економічного росту організацій, регіонів і держави. В процесі трансформаційних перетворень і використання інтелектуальних ресурсів задіяні комерційні підприємства, державні інституції — всі суб‘єкти ринкових відносин. Здатність економіки створювати і ефективно використовувати інтелектуальні ресурси все більше визначає економічний рівень розвитку країни та є індикатором добробуту. Пріоритетне використання інтелектуальних ресурсів людства призначене для планування організації, мотивації і контролю за належним збереженням, використанням, управлінням та примноженням знань людства. Забезпечення високої духовності їх носіїв, мінімізація реальних (продуктивних) сил за рахунок ліквідації причин їх переходу з категорії «деструктивних» в категорію «фіктивних». Функції інтелектуальних ресурсівОльга Кірєєва виділяє такі функції інтелектуальних ресурсів: освітня, інформаційна, комунікативна, функція розвитку, креативна, пізнавальна, управлінська, захисна, відтворювальна, інноваційна, світоглядна. Див. такожДжерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
