Історія дорослішання — літературний, сценічний і кінематографічнийжанр, який фокусується на житті та дорослішанні головного героя або його перехідному віці. Історії дорослішання, як правило, підкреслюють діалог або внутрішній монолог, а не дію, і часто відбуваються в минулому[1]. Героями історій дорослішання, зазвичай, є підлітки[2].
Сюжетні точки історій дорослішання, як правило, є емоційними змінами в цьому персонажі (персонажах)[3].
У літературній критиці романи дорослішання та романи виховання іноді взаємозамінні, але перший, як правило, є ширшим жанром. Роман виховання (від нім.bildung «освіта» і нім.roman «роман») також характеризується рядом формальних, актуальних та тематичних особливостей[4]. Він фокусується на психологічному та моральному зростанні головного героя з дитинства до повноліття[5], в якому важлива зміна характеру[6][7].
Жанр розвинувся з народних казок про маленьких дітей, які досліджують світ, щоб знайти свій стан[8]. Хоча роман виховання виник в Німеччині, він мав великий вплив спочатку в Європі, а згодом в усьому світі. Томас Карлайл переклав роман Гете на англійську мову, і після його публікації в 1824 багато британських авторів написали натхненні ним романи[9][10].
Існує багато варіацій романів виховання, таких як нім.Künstlerroman (художній роман), який фокусується на саморозвитку художника[11].
У кіно історія дорослішання — жанр підліткових фільмів. Історії дорослішання зосереджені на психологічному та моральному зростанні чи переході головного героя від молоді до дорослого життя. Варіантом у 2020-х роках є «фільм із відстроченим дорослішанням, свого роду історія, яка визнає відкладений характер дорослого життя XXI століття», в якому молоді люди все ще можуть досліджувати короткострокові відносини, життєві ситуації та роботу навіть наприкінці 20-х і на початку 30-х років свого життя[12].
Особистісне зростання та зміни є важливою характеристикою жанру, яка спирається на діалог та емоційні реакції, а не на дію. Історія іноді розповідається у вигляді спогадів[2]. Історично склалося так, що історії дорослішання зазвичай зосереджені на молодих хлопчиках, хоча історії дорослішання, присвячені дівчаткам, стали більш поширеними на початку 21 століття,
Фільми цього жанру, часто епізодичні за структурою, зазвичай стосуються соціальної відповідальності, необхідної для дорослішання, втрати дитячих мрій та наївності. Вони можуть бути легкими, гумористичними, емоційними, мелодраматичними, а іноді й трагічними. Теми та предмет включають романтичне переслідування або розбите серце, дилеми дружби, відчуження, сексуальну ідентичність, пагони, злочинність неповнолітніх, експерименти з наркотиками та алкоголем та/або залежність, а також професійні питання. Історія дорослішання стала важливим жанром за доби бебі-буму з фільмами, в яких обговорювалися підліткові проблеми ідентичності.
1990-і — Флірт (1991), Хлопці по сусідству (1991)[15][16], Людина на Місяці (1991), Під кайфом та збентежені (1993)[13][14], Ласкаво просимо до лялькового будинку (1995)
↑Bakhtin, Mikhail (1996). The Bildungsroman and its Significance in the History of Realism. У Emerson, Caryl (ред.). Speech Genres and Other Late Essays. Austin, TX: University of Texas Press. с. 21. ISBN978-0-292-79256-2. OCLC956882417.
↑Jeffers, Thomas L. (2005). Apprenticeships: The Bildungsroman from Goethe to Santayana. New York: Palgrave. с. 2. ISBN1-4039-6607-9.
↑Cicchelli, Vincenzo (2010). Les legs du voyage de formation à la Bildung cosmopolite. Le Télémaque(фр.). 38 (2): 57—70. doi:10.3917/tele.038.0057. ISSN1263-588X. Архів оригіналу за 15 листопада 2022. Процитовано 28 листопада 2022. Franco Moretti et John Neubauer, historiens de la littérature, ont tous deux insisté sur le rôle fondamental qu'a joué le roman, depuis la fin du XVIIIe siècle jusqu'à la Première Guerre mondiale, dans la construction des âges de la vie, de l'adolescence et la jeunesse. Si, avant cette période, les jeunes sont les laissés-pour-compte de la littérature romanesque, cette entrée tardive est compensée par la place centrale qu'ils occupent dans le roman de formation. Vers la fin du XIXe siècle, quand ce genre entre en crise, les jeunes sont remplacés par les adolescents, nouveaux protagonistes des œuvres de fiction. Après les écrits de Jean-Jacques Rousseau, le roman de formation, ou Bildungsroman, dont l'apogée se situe entre Les années d'apprentissage de Wilhelm Meister de Goethe (1795–1796) et l'Éducation sentimentale de Flaubert (1869), invente la figure littéraire du jeune homme voyageur. C'est à partir donc de cette période qu'il faudra retrouver certains traits des voyages fictionnels, que j'appelle matrices , qui hantent encore notre imaginaire, et que l'on retrouve dans les séjours Erasmus contemporains
↑Buckley, J. H. (1974), Season of Youth: The Bildungsroman from Dickens to Golding, Harvard Univ Press, ISBN 978-0-67479-640-9.
↑Ellis, L. (1999), Appearing to Diminish: Female Development and the British Bildungsroman, 1750—1850, London: Bucknell University Press, ISBN 978-0-83875-411-5
