Італійці в Лівії

Італолівійці
Італолівійці
	Зображення пари італійських колоністів у Лівії
Самоназва	Italo-libici (італійська)
Кількість	119,139 (1939)
Ареал	Триполі, Бенгазі, Хомс
Близькі до	Італійці, італійські алжирці[en], італійські ангольці[en], Італійські єгиптяни, італійські еритрейці[en], італійські ефіопці[en], італійські марокканці[en], італійські мозамбікці[en], італійські сомалійці[en], італійські південноафриканці[en], італійські тунісці, італійські зімбабвійці[en]
Мова	італійська, сицилійська, інши мови Італії[en], лівійська арабська[en]
Релігія	християнство, переважно римо-католицизм

Італійці в Лівії або Італолівійці (італ. Italo-libici) — група італійського народу, що проживала на території сучасної Лівії протягом тривалого часу. Італо-лівійці є нащадками італійських колоністів та іммігрантів, які стали заселяти північні райони Лівії з початку XX століття. Майже всі італолівійці були білінгвами і католиками . Окрім рідної італійської мови, вони різною мірою володіли і арабською мовою . Італолівійці у своїй промові часто вживали арабські слова. На італолівійців також значно вплинула арабська кулінарна культура. У свою чергу італійська культура значно вплинула на архітектурний вигляд лівійських міст.

Історія

Межі територій які мали бути включені безпосередньо до складу Італії та колонізовані (помаранчевий), та інших окупованих територій (зелений).

Після італо-турецької війни 1912 року, коли Лівія стала колонією Італії, італійці стали поступово заселяти прибережні райони країни. Перші колоністи зіткнулися з протидією місцевого мусульманського населення, тому перша хвиля заселення не увінчалася значним успіхом. До приходу до влади Беніто Мусоліні в 1922 році в Лівії проживало кілька тисяч італійців. У 1934 році Беніто Мусоліні призначив губернатором Лівії свого соратника Італо Бальбо, який зміг ефективно впоратися різними методами з мусульманським протистоянням і почати масове заселення італійцями Лівії. У 1938 році в Лівію було організовано переселено близько 28 тисяч осіб, які заснували 38 нових поселень на узбережжі Киренаїки.

Італійські солдати з колоністами в Лівії, 1942.

У 1939 році Муссоліні оголосив про плани створення Великої Італії, в яку входила північна частина сучасної Лівії і Тунісу. Муссоліні планував об'єднати Киренаїку, Триполітанію і Феццан в єдину італійську провінцію «Італійська Лівія» у складі Великої Італії. З цього часу на узбережжі Киренаїки почалося велике будівництво італійських колоністських поселень, які передбачали організацію соціальній, культурній та господарську інфраструктури. В Італії розгорнулася пропаганда колонізації Лівії, яка представлялася як своя внутрішня «італійська Америка». Менш ніж за тридцять років (з 1911 по 1940 рр.) В Лівії були побудовані залізниця й автомобільні дороги, порти, громадські та соціальні будівлі. Було побудовано близько 400 кілометрів нової залізниці і 4000 кілометрів нових автомобільних доріг, серед якої виділялася дорога з Триполі в Тобрук. Італійські селяни почали облаштовувати і розвивати пустельні землі, значно вплинувши на розвиток сільського господарства в країні. В цей же час розгорнула свою велику діяльність Римо-Католицька церква, яка побудувала в італійських поселеннях нові католицькі храми. У Триполі і Бенгазі були побудовані кафедральні собори.

У 1940 році італійців налічувалося в Лівії вже близько 120 тисяч чоловік. У загальній складності італійський фашистський уряд планував переселити до Лівії 500 тисяч італійців.

II Світова війна зруйнувала колонізаторські плани італійського уряду і почався масовий відтік італійців з Лівії, який досяг свого апогею в кінці війни. Згідно Паризьким мирним договором 1947 Італія відмовлялася від усіх своїх колоній, у тому числі і від Лівії. Почалася друга хвиля відтоку італійців з Лівії. У 60-ті роки їх налічувалося близько 35 тисяч чоловік.

Після приходу до влади Муамара Каддафі близько 20 тисяч італійців покинуло Лівію і все їх майно було націоналізовано лівійським урядом. У 1982 році чисельність італолівійцев впала до півтори тисячі осіб. У 2007 році згідно департаменту " Anagrafe degli italiani residenti all'estero "в Лівії проживало 598 італійців. У 2008 році між Римом і Триполі був укладений договір, який передбачав для вигнаних італійців: право на повернення, виділення Лівійським урядом компенсаційної суми в 150 млн доларів [1] . В кінці 2000-х років лівійський уряд дозволив повернутися до Лівії однієї тисячі італолівійцев. У 2010 році їх було в Лівії близько 1500 чоловік.

Громадянська війна в Лівії 2011 викликала відтік італолівійців до Італії і в даний час їх чисельність залишилися не відома.

Демографія

Рік	Чисельність італо-лівійців	Відсоток від загального населення Лівії	Населення Лівії	Джерело
1936	112.600	13,26 %	848.600	Enciclopedia Geografica Mondiale K-Z, De Agostini, 1996
1939	108.419	12,37%	876.563	Guida Breve d'Italia Vol.III, C.T.I., 1939; Istat^[1]
1962	35.000	2,1%	1.681.739	Enciclopedia Motta, Vol.VIII, Federico Motta Editore, 1969
1982	1.500	0,05%	2.856.000	Atlante Geografico Universale, Fabbri Editori, 1988
2004	22.530	0,4%	5.631.585	L'Aménagement Linguistique dans le Monde [Архівовано 26 квітня 2009 у Wayback Machine.]
2010	1.500	0,02%	6.420.000	Ministero degli Esteri^[2]
2011	0	0%	6.420.000	Ministero degli Esteri^[3]

Населення Лівії в 1939 році:

національність	Населення	Відсоток
Італійці	119,139	13.4
Араби	744,057	83.2
Євреї	30,578	3.4
Разом	893,774	100

Населення найбільших міст:

Місто	Італійці	Араби	Євреї	Разом
Триполі	47,442	47,123	18,467	113,212
Бенгазі	23,075	40,331	3,395	66,801
Місурата	1,735	44,387	977	47,099
Дерна	3,562	13,555	391	17,508

Визначні люди

Відомі італолівійці, народжені в Лівії (за місцем народження)

Триполі

Клаудіо Джентіле (нар. 1953), міжнародний футболіст і тренер
Россана Подеста (1934–2013), міжнародна актриса
Франко Каліфано (1938–2013), співак і композитор
Дон Коскареллі (нар. 1954), кінорежисер і письменник
Герберт Пагані^[en] (1944–1988), співак
Адріано Вісконті (1915–1945), пілот-винищувач і льотчик-ас
Ніколо д'Алессандро (нар. 1944), художник і письменник
Емануеле Караччоло (1912–1944), кінопродюсер
Роберт Хаггіаг^[en] (1913–2009), продюсер фільму
Нікола Конте (1920–1976), офіцер флоту
Віктор Маджар (нар. 1957), письменник
Валентіно Парлато (нар. 1930), журналіст і редактор газети
Джанні Піло (нар. 1939), письменник
Оттавіо Макайоне (нар. 1925–2016), улюблений місцевий футболіст у Тріполі.
Валеріа Россі^[en] (нар. 1969), співачка

Бенгазі

Мауріціо Сейманді (нар. 1939), телеведучий
Габріеле де Паоліс (it) (1924–1984), генерал італійської армії

Тархуна

Джованні Інноченцо Мартінеллі^[en] (1942–2019), лівійсько-італійський римо-католицький прелат

Хомс

Маріо Скіфано^[en] (1934–1998), художник

Мардж

Лоренцо Бандіні^[en] (1935–1967), автогонщик

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б Istat (December 2010). I censimenti nell'Italia unita I censimenti nell'Italia unita Le fonti di stato della popolazione tra il XIX e il XXI secolo ISTITUTO NAZIONALE DI STATISTICA SOCIETÀ ITALIANA DI DEMOGRAFIA STORICA Le fonti di stato della popolazione tra il XIX e il XXI secolo (PDF). Annali di Statistica. XII. 2: 269. Архів оригіналу (PDF) за 3 серпня 2014. Процитовано 24 грудня 2013.
↑ 1.500 gli italiani in Libia, la Farnesina consiglia di partire
↑ Libia: evacuati tutti gli italiani da Tripoli

Література

Chapin Metz, Hellen. Libya: A Country Study. Washington: GPO for the Library of Congress, 1987.
Del Boca, Angelo. Gli italiani in Libia. Vol. 1 & 2. Milano, Mondadori, 1997.
Smeaton Munro, Ion. Through Fascism to World Power: A History of the Revolution in Italy. Ayer Publishing. Manchester (New Hampshire), 1971. ISBN 0-8369-5912-4