Іщенко Ростислав Володимирович
Ростислав Володимирович Іщенко (29 грудня 1965 Вважає за потрібне винищення українців та України[2]. ЖиттєписПісля школи відслужив строкову службу рядовим Радянської армії в ракетних військах в БРСР. З відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від вересня 1992 р. до жовтня 1994 р. працював у Міністерстві закордонних справ України. Аташе, третій секретар (березень 1993 р.) відділу (з 1993 р. — управління) політичного аналізу та планування; другий секретар (травень 1994) управління ОБСЄ і Ради Європи. Дипломатичні стажування: травень-серпень 1993 р. — університет Лідса (Велика Британія); лютий-квітень 1994 р. — посольства України в Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі (Брюссель, Бельгія). Від жовтня 1994 р. до квітня 1998 р. працював в Адміністрації Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управління зовнішньої політики. Член державних делегацій України на переговорах з ОБСЄ (Відень, Австрія), а також під час візитів Президента України до Грузії, Італії, Греції та Фінляндії. Від квітня 1998 р. до грудня 2003 р. — консультант з питань зовнішньої політики та зв'язків з пресою благодійного фонду «Співдружність». Від червня 2000 р. до березня 2002 р. (час видання) — редактор відділу політики газети «Новий вік» (за сумісництвом). З серпня 2003 р. р. до червня 2009 р. р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин»[3]. Від серпня 2003 р. до жовтня 2006 р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин».[3] Від жовтня 2006 р. до грудня 2007 р. — радник віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника. Від січня 2008 р. до березня 2010 р. — помічник-консультант народного депутата України Дмитра Табачника. Від січня 2009 р. — президент «Центру системного аналізу та прогнозування». Від травня 2010 р. — радник міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Отримав дипломатичний ранг — перший секретар першого класу, п'ятий ранг державного службовця. Після втечі Януковича, 1 березня 2014 р. виїхав до Росії, прийняв громадянство Росії[4]. Від 2014 р. — колумніст «РИА Новости»[5]. Виступає в Росії проти української державності, заперечує існування української мови, існування історії України (тільки в складі Російської імперії, СРСР тощо); обговорював плани зазіхання на територіальну цілісність України; отруєння причетних до надання Томосу Українському Православію на користь рішення глобальних проблем Росії і т. ін.[6][7][8]. Був віце-президентом «Центру досліджень корпоративних відносин», склав повноваження віце-президента організації 02.10.2006 р. (Наказ № 4-К від 02.10.2006 р., Протокол № 1/16 Загальних зборів членів ГО «Центр досліджень корпоративних відносин»). Президент «Центру системного аналізу і прогнозування»[9]. Регулярно бере участь у різних форумах й конференціях[10][11], пише статті та аналізи для різних інтернет-видань. Від 2015 р. — регулярний гість ефірів ВДТРК (радіо «Вести ФМ»), постійний гість передачі Дмитра Куликова «Формула Сенсу» (рос. Формула Смысла), а також почав вести авторську передачу «Київський тупик» разом з українським журналістом Володимиром Синельниковим. У цих ефірах в основному висвітлює проблематику сучасної України, її зовнішніх і внутрішніх політичних проблем. Також постійно з'являється в ефірах в інших політологів і ведучих, таких як Євген Сатановський, Армен Гаспарян, Володимир Соловйов тощо. Автор численних аналітичних матеріалів, учасник телевізійних дебатів. СанкціїРостислав Іщенко активно підтримує війну проти України та розширення території Росії на каналі Telegram Colonelcassad та LiveJournal, він є підсанкційною особою.[12] 15 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.[13] Розслідування10 січня 2025 року ДБР скерувало до суду справу щодо Іщенка у державній зраді[14]. Особисте життяМає дружину та сина, живе в Москві. Публікації
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
