Їхали козаки
«Ї́хали козаки із До́ну додо́му» («Ой ти Галю») — українська народна пісня, що здобула широку популярність у другій половині XX століття після виконання її Кубанським козачим хором[1]. Входить до репертуару багатьох виконавців та колективів України, зокрема Воплі Відоплясова та Stelsi. Пісня розповідає про козаків, що повертаються з Дону додому. В одному з містечок вони зустрічають дівчину, яку переконують покинути батьківщину та поїхати з ними, після чого спалюють дівчину, прив'язавши до сосни. На сюжет зваблення дівчини заїжджими мандрівниками існує багато різних українських та білоруських[2][3] народних пісень. Відомі також варіанти «Їхали чумаки»[4], «Їхали татари»[5]. Пісню відносять до моралістичних і весільних пісень, спалення дівчини під сосною символізує перехід від дошлюбного стану до стану дружини[6]. Сюжет пісніПісня «Їхали козаки із Дону додому» має кілька варіантів, один із яких описує трагічну долю дівчини на ім'я Галя. Козаки, повертаючись додому, зустрічають дівчину, яку переконують поїхати з ними. Однак замість обіцяного кращого життя вони прив'язують її косами до сосни та спалюють. Пісня слугує застереженням для молодих дівчат щодо небезпеки довірливості. Галя, погодившись піти з незнайомими козаками, опиняється в смертельній пастці. В деяких варіантах пісні Галя може бути врятована козаком, який випадково опиняється поруч:
. Варіанти сюжетуПісня «Їхали козаки із Дону додому» належить до популярного в Україні сюжетного типу пісень про долю дівчини, яка була зведена (зваблена) заїжджими чоловіками, часто чужоземцями[7]. У різних варіантах цих пісень такими зводителями виступають волохи, донці, чорноморці або просто невизначені чужоземці. Цей мотив, що відображає трагічну долю дівчини, яку обманюють чи піддають насильству, є одним із ключових у традиційній українській народній творчості. Пісні цього типу привертали увагу таких дослідників, як Михайло Костомаров[8], Олександр Потебня[9], Іван Франко[10], Климент Квітка[11] та інші, які розглядали їх як відображення соціальних, моральних і культурних реалій свого часу. У цих піснях, за визначенням Івана Франка, «дівчина показується просто одуреною, ошуканою, або й насильно зганьбленою»[10]. Дослідники виокремлюють два основних варіанти розвитку сюжету: в одному з них звабник кидає дівчину у воду, зазвичай у Дунай, а у другому спалює підмовлену дівчину. Климент Квітка у розвідці «Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем» зазначає: «Історія, що кінчиться топленням дівчини, характеристична найбільше для поляків. <…> Пісні такого змісту українською мовою існують у північно-західній частині України, але й там вони рідші, ніж пісні, що кінчаться спаленням дівчини». Водночас мотив спалення, хоч і чужий для західноєвропейських та польських пісень на цю тему, набув значної популярності в Україні[11]. Олександр Потебня у розділі «Спалення шинкарки» своєї фундаментальної праці «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» детально аналізує один із найпоширеніших варіантів цього сюжету — зваблення дівки-шинкарки трьома молодиками. У різних версіях пісень чи колядок ці молодці можуть бути козаками, донцями, волохами або просто чужоземцями. Наприклад, у тексті одного з варіантів пісні зводителями виступають донські козаки:
Цей уривок ілюструє типову схему зваблення: дівчину спокушають обіцянками, багатством чи солодкими словами, переконуючи її покинути звичне життя. Далі сюжет розгортається трагічно:
Цікаво, що існує російськомовний донський варіант цієї пісні, який, на думку Потебні, є запозиченням із української традиції. Він припускає, що мандрівний сюжет перейшов на Дон разом із козацькими міграціями чи культурними обмінами, адаптувавшись до місцевих умов. Наприклад, у донському варіанті акцент може зміщуватися на героїзацію козаків, тоді як в українському оригіналі центральною залишається трагедія дівчини. Потебня вважає, що як мотиви втоплення дівчини у Дунаї, так і мотиви спалення можуть мати міфологічну основу. Дівчина, яка тоне символізує захід сонця, а спалена — зорю при сході чи заході сонця. Також він вбачає у цій пісні відголосок давньогрецького міфа про Аполлона і Дафну. Костомаров каже, що мотив спалення жінки, прив'язаної до сосни, дуже древній, належить до міфологічного періоду, в якому вбачається або принесення у жертву, або стародавня кара дівчини, що втратила цноту, або страта за чаклунство. Іван Франко полемізує з ними і вважає недоречними віднесення їх до ряду пісень символічних, "в котрих криються сліди давнього слов’янського чи навіть арійського культу природи", вбачає джерела цих мотивів у сюжетах середньовічних західноєвропейських новел[12]. Іван Франко вбачає певні аналогії з драмою Шекспіра «Тіт Андронік», де два королевичі ґвалтують і страшно калічать в лісі доньку Тіта, Лавінію. Загалом цей мотив у германських і романських народів зустрічається часто, і на доказ наводить у власному перекладі німецьку пісню зі збірника пісень Арніма і Брентано «Des Knaben Wunderhorn»[10]:
Мелодія пісніПісня «Їхали козаки із Дону додому» – це зразок маршово-ліричної козацької пісні з чіткою ритмікою, плавною мелодикою та мінорною ладовою основою. Вона має просту, але виразну гармонію, що дозволяє легко виконувати її як у сольному, так і у хоровому варіанті. Пісня має незвичне поєднання жорстокого сюжету з танцювальною формою мелодії. Варіанти тексту
Див. також
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
