Аблаєв Енвер Мустафайович

Енвер Мустафайович Аблаєв
Народження	1915(1915) Дерекой, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть	2 серпня 1987(1987-08-02) Сімферополь, Кримська область, Українська РСР, СРСР
Поховання	кладовище біля села Донське
Вид збройних сил	Червона армія
Рід військ	Артилерія
Роки служби	1941–1949
Партія	КПРС
Звання	гвардії майор медичної служби
Формування	18-та гвардійська мінометна бригада
Командування	начальник санітарної служби
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди
Аблаєв Енвер Мустафайович у Вікісховищі

Енве́р Мустафа́йович Абла́єв (1915, Дерекой, Ялтинський повіт — 2 серпня 1987, Сімферополь) — радянський військовий лікар, начальник санітарної служби, гвардії майор медичної служби. Учасник Другої світової війни.

Народився у 1915 році в селі Дерекой (нині частина Ялти) в родині селян-середняків. Батько — Аблаєв Мустафа (1867–1927), кримський татарин, займався сільським господарством. Мати — Алаєва Дженятхан (1872–1944), кримська татарка, померла під час депортації до Узбецької РСР.

У 1933 році закінчив 9 класів школи в Ялті. У 1936 році закінчив робітфак. У 1937 році вступив до Другого Московського державного медичного інституту, який закінчив у 1941 році. У 1940 році вступив до ВКП(б). Початок війни зустрів у Москві.

У червні 1941 року добровольцем пішов на фронт. Пройшов увесь військовий шлях до Берліна як начальник санітарної служби штабу оперативної групи мінометних частин Південно-Західного фронту 18-ї гвардійської мінометної бригади. На озброєнні цієї бригади перебували реактивні установки БМ-13, відомі як «Катюші».

9 грудня 1941 року під час Єлецької операції разом із групою прикриття прорвався через зайняті противником дороги та брав участь у виведенні 4-го гвардійського мінометного полку з оточення.

Його дивізіон брав участь у Сталінградській битві на ділянці річки Волга поблизу Сталінградського тракторного заводу.

26 вересня 1943 року брав участь у битві за Дніпро. Під час переправи на правий берег Дніпра понтон з особовим складом та технікою потрапив під сильний мінометний та артилерійський вогонь і почав тонути. Аблаєв кинувся у воду і врятував життя шістьом потопаючим та пораненим гвардійцям^[1].

У січні-лютому 1945 року в районі сіл Кіршбішау, Вокренхайн, Шургас, а також біля міста Стопниця рятував життя гвардійців та солдатів, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни.

Після війни, з 1949 року, працював лікарем-оториноларингологом у Баку. З 1952 року — лікар-фтизіатр у туберкульозному госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни в місті Самарканд.

Вів активну наукову діяльність. Його роботи зробили значний внесок у лікування хворих на туберкульоз легень та амілоїдоз внутрішніх органів. До публікації його праць переливання крові при цих захворюваннях вважалося протипоказаним.

Був двічі одружений. Від першого шлюбу мав доньку Діляру, від другого — доньок Ельвіру та Іффет.

Боровся за реабілітацію кримськотатарського народу. У 1971 році йому вдалося отримати дозвіл на прописку та повернутися до Криму. Він домагався повної реабілітації кримських татар і з цього приводу зустрічався з політичними лідерами СРСР, зокрема з Михайлом Горбачовим.

Останні роки жив у Сімферополі. Помер від інсульту 2 серпня 1987 року. Похований на кладовищі біля села Донське.

• «Переливання крові при туберкульозі легень» — журнал «Проблеми туберкульозу», № 1, 1955 р.
• «Переливання крові при амілоїдозі внутрішніх органів» — журнал «Охорона здоров'я Узбекистану», № 10, 1960 р.

• Нагрудний знак «Відмінник охорони здоров'я» (СРСР) (1968)
• Нагрудний знак «Гвардія»
• Два ордени Червоної Зірки (1.1.1942; 7.1.1943)
• Два ордени Вітчизняної війни II ступеня (19.2.1945; 6.4.1985)
• Медаль «За оборону Сталінграда» (22.12.1942)
• Медаль «За визволення Праги» (9.6.1945)
• Медаль «За взяття Берліна» (9.6.1945)
• Медаль «За перемогу над Німеччиною» (9.6.1945)

• Іван Братченко. Вогонь ведуть «Катюші». — Політвидав, 1985. — ISBN 100-0-00003-511-5.
• «Про легендарні катюші» — Збірник спогадів ветеранів гвардійських мінометних частин, Видавництво: Молодь, Рік: 1975
• Петро Колесніков. Вогняний ураган. — Київ : Видавництво політичної літератури України, 1979.