Абу Хамід аль-Гарнаті

Абу Хамід аль-Гарнаті
араб. أبو حامد الغرناطي
Народився	1080[1][2][…]  Гранада, Зіріди
Помер	1170[1][2][…]  Дамаск[1]
Країна	Альморавіди
Діяльність	письменник, мандрівник
Галузь	Фікх і подорож
Знання мов	арабська
Конфесія	іслам

Абу Хамід аль-Гарнаті (араб. أبو حامد الغرناطي) — арабський мандрівник, ісламський місіонер (1080—1170). Повне ім'я Абу Хамід Мухаммад ібн Абд ар-Рахім аль-Гарнаті аль-Андалусі. Місце народження Гранада, Аль-Андалус, Іспанія. Навчався вОлександрії та Каїрі (Єгипет). Спеціалізація: мусульманське право, фікх.

В Єгипет ал-Гарнаті приїхав в 1117 році з цілью послухати лекції провідних вчених ісламського світу. Після 1123 року аль-Гарнаті прожив чотири роки у Багдаді, де користувався гостинністю Ібн Хубайри, майбутнього візира декількох халіфів. Там у нього народився перший син, Хамід, за яким він отримав почесне прізвисько (кунйа) Абу Хамід («батько Хаміда»).

У 1130 році аль-Гарнаті розпочинає велику подорож. Він відвідує міста Абхар та Ардебіль в Південному Азербайджані, Дербент в Дагестані. У наступному році аль-Гарнаті деякий час живе в місті Саксин, в низов'ях Волги. У Дербенті (або в одному з селищ під Дербентом) його приймає емір, якому він викладає уроки мусульманського права. В Саксині у нього збираються місцеві знавці фікха, які приходять з питаннями щодо вирішення складних випадків в юриспруденції.

У 1135 році аль-Гарнаті піднявся по Волзі до міста Булгар де жив деякий час. У 1150 році з Булгара він вирушив до Русі, проїхавши по «Слов'янській річці», згадує про вживання хутряних грошей на Русі (див. Безмонетний період)^[4]. Він єдиний мусульманський автор, який побував на Русі і повідомляє такі відомості, яких немає навіть в руських літописах:

«І прибув я в місто [країни] слов'ян, який називають «Куйав». А в ньому тисячі «магрібінцев», з вигляду тюрків, що говорять тюркською мовою і стріли мечуть, як тюрки. І відомі вони в цій країні під ім'ям беджн[ак] (печенеги). І зустрів я людини з багдадців, якого звуть Карім ібн Файруз ал-Джаухарі, він був одружений з [дочкою] одного з цих мусульман. Я влаштував цим мусульманам п'ятничну молитву й навчив їх хутбі, а вони не знали п'ятничної молитви».

Пізніше Абу Хамід їде в Угорщину, де кочівники-тюрки, в значній частині ісламізовані, складали найважливішу ударну силу в руках угорських королів. Тут аль-Гарнаті також виступає в ролі наставника мусульман-кочівників: одних він вчить обрядовості, інші стають його учнями. Його вшанували аудієнцією у короля і він виконував його доручення на зворотному шляху в Саксин.

Припускають, що подорож аль-Гарнаті до Русі і Угорщини мала розвідницькі цілі, адже відбулася одразу після невдалого для хрестоносців Другого хрестового походу^[5].

Через Київ, Саксин і Хорезм аль-Гарнаті вирушив у хадж до Мекки. З Мекки повернувся в Багдад, де його давній знайомий Ібн Хубайра вже п'ятий рік був візиром халіфа аль-Муктафі. У 1161 році ал-Гарнаті переїхав в Мосул, потім жив деякий час в Сирії, в Алеппо і Дамаску, де він помер в 1170 у віці 90 років.

Аль-Гарнаті написав кілька книг подорожей: «My Риб ан бад Аджаіб аль-Магриб» («Ясний виклад деяких чудес Магрибу») та «Тухфат аль-албаб ва сухбат аль-адаб» («Подарунок умам і вибірка з чудес»), які мали великий успіх в мусульманському світі. Ці твори містять дані про ріки Волгу, Дон, про Булгарію, Русь, Київ, про форми торгівлі, побут слов'ян тощо, широко використовувались арабськими вченими. Ці праці підтверджують «Начальний літопис» і є важливим джерелом з історії Київської Русі.

• Арабські середньовічні джерела про Східну Європу

• Плахонін А. Г. Гарнаті, Абу Хамід ал-Гарнаті [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 56. — ISBN 966-00-0405-2.
• Pons Borgues, Francisco (1993). Historiadores y geógrafos arábigo-españoles. Madrid: Ollero y Ramos Editores, S.L. ISBN 84-7895-017-6.
• Большаков О. Г. Путешествие Абу Хамида ал-Гарнати в Восточную и Центральную Европу (1131—1153 гг.) / О. Г. Большаков, А. Л. Монгайт. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1971. — 134 с.

• Гарнаті, Абу Хамід ал-Гарнаті // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с. 95.
• Абу Хамід аль-Гарнаті [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія : у 30 т. / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — 2016. — Т. 1 : А — Акц. — 592 с. — ISBN 978-617-7238-39-2.
• Абу Гамід Мугаммад ібн Абд ар-Рагім аль-Ґарнаті аль-Андалусі // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.