Аганін Микола Володимирович
Микола Володимирович Аганін (нар. 18 травня 1961[1], с. Порохня, Новоазовський район, Донецька область — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець, старший солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2023, посмертно). Один із чотирьох найстарших за віком (61 рік) серед загиблих у Оленівці. ЖиттєписМикола Аганін народився 18 травня 1961 року у селі Порохні Новоазовського району Донецької області у звичайній працьовитій родині. Навчався в Челюскінській середній школі, 1977 року закінчив професійно-технічне училище № 52 міста Жданова, де здобув професію електрогазозварювальника. З 1980-го по 1983 роки проходив строкову військову службу у Військово-Морському флоті. Більшість свого життя Микола Володимирович прожив у селі Козацькому (нині – Новоазовської міської громади) Кальміуського району Донецької області. Роботи ніколи не боявся, його завжди приваблювали робітничі професії. Працював трактористом і слюсарем у колгоспі, у останні передвоєнні роки займався ремонтом автомобілів, а також фермерством, виховав трьох дітей. Із початком бойових дій на Донеччині рідне село Миколи Аганіна опинилося під окупацією Росії. 2015 року він із родиною вимушено переїздить до Маріуполя. На новому місці деякий час працював слюсарем у трамвайно-тролейбусному депо. Проте він не міг спокійно спостерігати за свавіллям ворога на рідній землі. Наприкінці 2016 року, попри поважний вік, Микола Володимирович був прийнятий на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України і до 2020 року служив у 54-й окремій механізованій бригаді на посаді командира інженерно-саперного відділення. Про службу і те, що довелося пережити на фронті, Микола Володимирович рідним не розповідав – обмежувався лише байками про смішне та курйозне… Улюбленим його хобі була рибалка. Причому улов не був для нього у пріоритеті, головне – побути наодинці, посидіти на природі, відволіктись від життєвих турбот. Однією з мрій, яку Микола Аганін хотів втілити після війни, було придбати невеличкий будиночок – але обов’язково щоб він був біля якоїсь річки… За словами рідних, із початком повномасштабного російського вторгнення Миколі Володимировичу зателефонували із ОЗСП «Азов» і запросили приєднатися до їхнього підрозділу. Він на той час уже досягнув «непризовного» 60-річного віку, проте вирішив стати на захист Маріуполя і незабаром обійняв у «Азові» посаду старшого кулеметника. Згодом він, як і більшість захисників Маріуполя, опинився на території металургійного комбінату «Азовсталь», де щодня тривали запеклі бої. Під час рідких дзвінків із обложеного заводу він утішав рідних і казав, що у нього все добре… Після боїв за Маріуполь і героїчної оборони «Азовсталі» 20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Микола Володимирович вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю»[2]. Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю. Звідти «Матрос» телефонував двічі (декому з українських воїнів вдалося пронести у неволю телефони), під час останньої розмови, приблизно за тиждень до загибелі, він натякнув, що він незабаром повернеться, бо його обіцяють обміняти. У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці[1]. Після повернення тіла на Батьківщину протягом довгих 10 місяців тривала ідентифікація, після чого старшого солдата Аганіна було поховано з військовими почестями на Алеї Слави столичного Берковецького кладовища. РодинаУ Миколи Володимировича залишились дружина, троє дітей та шість онуків. Нагороди
Джерела
Примітки
Див. також
|
Portal di Ensiklopedia Dunia