Агранович Софія Залманівна
Софія Залма́нівна Аграно́вич (24 червня 1944 — 18 липня 2005) — російська філолог, літературознавиця, фольклорист, професор катедри російської та зарубіжної літератури Самарського університету, кандидат філологичних наук, дослідниця фольклору. ЖиттєписНародилася 1944 року у місті Куйбишев (нині Самара) у сім'ї робітників. Закінчила Куйбишевський педагогічний інститут. Після закінчення, деякий час працювала у школі (1961—1962), також була науковим співробітником Куйбишевського літературного музею (1966—1968), викладала у профтехучилищі (1968—1975), читала лекції в інших вишах та школах (за програмою доуніверситетської підготовки). За запрошенням Льва Адольфовича Фінка прийшла працювати до Куйбишевського державного університету, де працювала 30 років та стала видатною спеціалісткою з фольклору, міфології, міфопоетики. Софія Залмановна розробила авторський курс «Історія та теорія фольклору», проводила студентський спецсемінар, присвячений зв'язкам фольклору і літератури, відображенню в художній свідомості міфологічних уявлень, адаптації міфу у побутовій та художній сфері. Дослідженню цих проблем Софій Залманівна присвятила й свою наукову діяльність: разом зі своїми колегами Л. П. Рассовською, А. В. Пєтрушкіним, І. В. Саморуковою, Є. Є. Стефанським, С. В. Березіним написала сім наукових монографій. Основний напрям наукової діяльності С. З. Агранович: відображення та побутування архаїчних структур мови та мислення у літературі; міфотворчі процеси, аналіз та походження міфів, міфопоетика та сюжетотворчі функції міфу. Продуктивно розвинула компоративні методи дослідження явищ культури. Нагородженна медаллю «Ветеран праці». ОсобистістьАгранович була відома своїм епатажним стилем, що виявлявся у спілкуванні зі студентською аудиторією:
БібліографіяУ працях С. З. Агранович, написаних разом з І. В. Саморуковою, архаічна генеза різноманітних жанрових моделей, а також двійництва, як моделі осмислення людини та світу, яка має національно-історичну специфіку. Агранович тяжіла до міждисциплінарних досліджень. Софія Залманівна і Євген Євгенович Стефанський розвивали особливу галузь гуманітарного знання — міфолінгвістику, що досліджує як мова відтворює і транслює культурні концепти. У книзі «Міф у слові: продовження життя. Нариси з міфолінгвістики» досліджується генеза низки слов'янських концептів (зокрема, сором, сум, лютость, місце) з точки зору міфу і ритуалу. Для доказу автори залучали широкий спектр фактів мови, фольклору, літератури та мистецтва. Остання книга, над якою працювала Агранович (у співавторстві з психологом Сергієм Вікторовичем Березіним), має назву «Homo amphibolos: Археологія свідомості». Досліджуючи генетичну природу психологічних феноменів людської свідомості і кардинальних категорій культури, автори збудували принципово нову гіпотезу, що пояснює походження людини і архаїчні витоки її свідомості, виникнення символічної мови. Особливу увагу було приділено природі сміху. На думку дослідників, сміх став психічним «механізмом», який дав людині можливість парадоксально-несподіваного і економно-лаконічного виходу з двозначних ситуацій, ситуацій так званого «подвійного послання». Мозок людини знайшов унікальну якість, яка виокремила її серед іншої живої природи, дозволила розвинути перспективні аналітичні здібності і підготуватися до нових «викликів» навколишнього світу. Видання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
