Адамович В'ячеслав Дмитрович
Адамович В'ячеслав Дмитрович (9 лютого 1981, Вершаці, Чигиринський район, Черкаська область — 9 лютого 2024, Міньківка, Бахмутський район, Донецька область) — старший сержант роти вогневої підтримки ЗСУ 30 окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну. Життєпис
Адамович В'ячеслав Дмитрович народився 9 лютого 1981 року, в селянській сім'ї[джерело не вказане 43 дні]. Його батьки, Адамович Євдокія та Адамович Дмитро, були працівниками колгоспу. З ранніх років В'ячеслав був енергійним хлопчиною, який завжди допомагав матері в домашніх справах[джерело не вказане 43 дні]. Він був товариським, веселим та чуйним хлопчиною. В'ячеслав від природи був міцним та витривалим хлопцем, тому завжди брав участь в різних спортивних змаганнях, захищаючи честь школи та рідного села. Зокрема, В'ячеслав постійно брав участь у футбольних та волейбольних турнірах. І вже тоді на футбольному полі він вирізнявся своєю непоступливістю та постійним бажанням до перемоги. Крім того, у шкільні роки В'ячеслав самотужки оволодів навиками перукаря, і чимало односельчан, а надалі товаришів по службі, зверталися до його послуг перукаря.[джерело не вказане 43 дні] Після цього, він, як і більшість ровесників, подався здобувати фахову освіту. Після завершення школи В’ячеслав вступив до Знам’янського професійно-технічного училища. Він навчався за спеціальністю «Повар». Після завершення навчання В'ячеслав поїхав до Одеси, де проходив практику за здобутою спеціальністю [джерело не вказане 43 дні]Осінню 1999 року В’ячеслава призвали на строкову службу до Збройних сил України. Його розподілили до десантно-штурмової бригади в місті Болград. Серед своїх товаришів по службі В'ячеслав здобув репутацію надійного солдата, за що отримав звання старшого сержанта. Навесні 2001 В’ячеслав завершив службу й повернувся додому.[1] Служба в лавах ЗСУПісля смерті матері, біля міста Торецьк і восени 2019 року одружився з «коханням всього свого життя» Оксаною.[джерело не вказане 43 дні] із завзяттям В'ячеслав За свою енергійність В'ячеслав отримав прізвисько «Буря», проте більшість називали його просто «Сява». За словами В'ячеслава, у той момент в нього промайнула думка, що його оберіг янгол-охоронець, адже смерть була дуже близькою.[джерело не вказане 43 дні] Після цього В'ячеслава та його хлопців вивели на певний час — влітку 2022 року В'ячеслав спочатку був на Чернігівщині, а потім його на місяць перекинули до Бородянки. У серпні 2022 року В'ячеслав знову повернувся до бойових дій&.[джерело не вказане 43 дні] Після цього В'ячеслав отримав час на реабілітацію через нестерпний біль в ногах та спині. Залікувавши рани, у липні 2023 року В'ячеслав повернувся до бойових дій. Його підрозділ періодично стояв на захисті населених пунктів Васюківка та Міньківка.[джерело не вказане 43 дні] Саме біля Міньківки В'ячеслав Адамович загинув 9 лютого від кульового поранення, на власний день народження.[3] У квітні 2024 року Україні вдалось повернути тіла близько 150 українських воїнів, серед них було тіло В'ячеслава. 30 квітня земляки з усіма почестями попрощалися з героєм.[джерело не вказане 43 дні] В'ячеслав Адамович похоронений на місцевому цвинтарі у селищі Чернече.[4] Вшанування пам'яті30 травня 2024 року в селі Вершаці відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки захиснику України, випускнику Вершацької школи — В'ячеславу Адамовичу. Право відкрити меморіальну дошку було надано дружині героя — Оксані Адамович. У вересні 2024 року на «Алеї Слави» міста Чигирин відкрита меморіальна дошка в пам’ять про В’ячеслава Адамовича.[джерело не вказане 43 дні] |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
