Адміністративний поділ нацистської Німеччини

Адміністративний поділ нацистської Німеччини у 1934—1945 роках був заснований на ґау (нім. Gau) — одиницях територіального поділу.

Ґау було сформовано в 1926 році як обласні округи нацистської партії у веймарській Німеччині на основі територіальних змін після Першої світової війни^[1]. Система ґау була створена в 1934 році як частина процесу Gleichschaltung (Гляйхшальтунг), замінивши де-юре систему земель (держав) і прусських провінцій, які не мали адміністративного значення після Закону про дозвіл 1933 року та були зведені до рудиментарних органів. Кожне ґау очолював голова адміністрації — ґауляйтер, високопоставлений чиновник нацистської партії з майже автократичними повноваженнями.

У 1934 році Німеччина складалася з 32 ґау, зрештою досягнувши піку в 42 ґау з областями, окупованими з 1938 до початку 1939 років (Австрія, Судети, Мемелланд) і завойованими під час Другої світової війни, включеними до наявних ґау або організованими як райхсґау — особливий тип ґау, де ґауляйтер також обіймав посаду райхштатгальтера^[1][2]. Система Ґау була розпущена 8 травня 1945 року після капітуляції нацистської Німеччини.

Ґау — це застарілий германський термін на позначення області в країні, часто колишньої або фактичної провінції, який використовувався в середньовіччі як приблизно відповідний англійському графству. Термін відродила нацистська партія в 1920-х роках як назву обласних парторганізацій у веймарській Німеччині, що здебільшого збігалися межами з округами і землями.

За часів нацизму ґау існували паралельно з німецькими державами, землями та прусськими провінціями. Формально адміністративний поділ веймарської Німеччини залишився таким, як і був. Зрештою від плану скасування земель відмовилися, оскільки Гітлер ухилився від структурних реформ, так званої райхсреформи, побоюючись, що це засмутить місцевих партійних керівників. Із тієї ж причини протягом увесь той час межі ґау всередині Німеччини залишалися незмінними. Ґау було розширено лише за рахунок додавання окупованих територій після 1938 року^[3]. Хоча система земель існувала далі, реальна влада на місцевому рівні належала ґауляйтерам, а не президентам-міністрам німецьких земель. Ґауляйтерів безпосередньо призначав Гітлер і вони були підзвітні лише йому. На практиці втручання згори було рідкісним, а їхня влада майже абсолютною^[1].

Нові райхсґау були створені після аншлюсу Австрії та включення Судетської області за Мюнхенською угодою. Південні частини Чехословаччини, також отримані за Мюнхенською угодою, не були включені до райхсґау Судетської області, а включені до північного райхсґау анексованої Австрії.

З територій, анексованих у Польщі та вільного міста Данциг у 1939 році, було створено Райхсґау Вартеланд і Райхсґау Данціг-Західна Пруссія. Анексовані території довоєнної Польщі, які не входили до цих двох рейхсґау були включені до сусідніх Гау Східної Пруссії та Сілезії. Велике Герцогство Люксембург, а також Ельзас-Лотарингія, анексовані у довоєнної Франції в 1940 році, були приєднані до прикордонної південно-західної Ґау нацистської Німеччини.

Існувала також екстериторіальна організація Ґау під назвою «Auslandsorganisation» (Аусландсорганізаціон) для членів партії за кордоном. Його штаб-квартира була в Берліні. Цей Аусландсґау вважався 43-м ґау нацистської Німеччини.

Після повалення режиму Беніто Муссоліні італійський уряд таємно почав переговори з союзниками про перехід Італії на бік союзників. У відповідь німці окупували значну частину Італії, звільнили Муссоліні та знову поставили його маріонетковим правителем нової фашистської держави в тих частинах, які були окуповані німецькою армією. Хоча офіційно контроль над усіма територіями, які утримувала колишня фашистська Італія, великі частини на північному сході, розташовані між Швейцарією та Адріатикою, були реорганізовані як Операційні зони (Operationszonen). Вони були неофіційно анексовані Німеччиною та приєднані до сусіднього Ґау Рейху. Таких операційних зон було дві:

У додатковому наказі OKW від 10 вересня 1943 року Гітлер видає указ про створення подальших операційних зон у Північній Італії, які мали простягатися аж до французького кордону^[5]. На відміну від Альпенворланда та Кюстенланда, ці зони не отримали відразу верховних комісарів (оберстер-комісар) як цивільних радників, а були військовими регіонами, де командувач мав здійснювати владу від імені Групи армій B^[5]. Операційна зона «Nordwest-Alpen» (Північно-Західні Альпи) або «Schweizer Grenze» (Швейцарський кордон) була розташована між перевалом Стельвіо та Монте-Роза і мала охоплювати повністю італійські провінції Сондріо та Комо та частини провінцій Брешія, Варезе, Новара і Верчеллі^[6]. Зона «Französische Grenze» (Французький кордон) мала охоплювати території на захід від Монте-Роза і мала включати провінцію Аоста та частину провінції Турин, а також, імовірно, також провінції Кунео та Імперія^[6].