Аксьонов Олександр Федотович

Аксьонов Олександр Федотович
рос. Александр Федотович Аксёнов[1]
Народився	13 жовтня 1929(1929-10-13) (95 років) село Кротово, нині Новосибірська область, Росія
Місце проживання	Київ
Країна	СРСР →  Україна
Діяльність	матеріалознавець, хіммотолог, винахідник, викладач університету
Alma mater	Київський інститут інженерів цивільної авіації
Галузь	Матеріалознавство, тертя і зносостійкість металів, хіммотологія, трибологія
Заклад	Національний авіаційний університет
Посада	ректор Київського інституту інженерів цивільної авіації (1975—1988) заступник міністра цивільної авіації СРСР (1970—1975) та (1988—1992)
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	АН УРСР
Нагороди	Премія НАН України імені І. М. Францевича

Олександр Федотович Аксьонов́ (нар. 13 жовтня 1929, село Кротово, нині Новосибірська область, Росія) — український науковець у галузі авіаційного матеріалознавства, тертя і зносостійкості металів, хіммотології й трибології, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства).

Народився в селі Кротово Новосибірської області в родині сільського вчителя. Після закінчення школи поступив в Київський інститут інженерів цивільної авіації, який закінчив у 1953 році. Після отримання диплома інженера-механіка, залишився працювати в рідному інституті. Працював на посадах асистента (1953—1956), начальника навчальної частини (1956—1961), проректора з наукової частини (1961—1970). У 1970 році був переведений до Москви на посаду заступника міністра цивільної авіації СРСР, де пропрацював 5 років. У 1975 році повернувся до Києва, де обійняв посаду ректора Київського інституту інженерів цивільної авіації. За його ректорства з'явилися нові факультети, зросла чисельність студентів, в тому числі з-за кордону. У 1988 році знову став заступником міністра цивільної авіації СРСР. Працював на цій посаді до розпаду Радянського Союзу. Після цього повернувся в Україну до рідного вишу, де став головним науковим співробітником галузевої науково-дослідної лабораторії дослідження експлуатаційних властивостей авіаційних паливно-мастильних матеріалів та радником ректорату Національного авіаційного університету.

2 квітня 1976 року обраний членом-кореспондентом НАН України, спеціальність: матеріалознавство.

Основоположник школи авіаційної хіммотології і триботехніки та нового наукового напряму — трибохімії. Досліджував вплив хімічного складу низькомолекулярних вуглеводневих рідин і розчинених у них газів на процеси тертя і спрацьовування металів. Розробник ефективного метода підвищення зносостійкості трибосистем шляхом введення протизношувальних присадок, створення в середовищі оптимальних концентрацій кисню тощо. Керував створенням в СРСР пожежобезпечних систем парових турбін. Брав участь у розробленні й створенні літаків: Ту-144, Іл-86, Іл-76, Ту-154, Як-40, Ан-74, Ту-204, Іл-96, Іл-114.

Автор 140 наукових і навчально-методичних праць, 27 авторських свідоцтв і патентів.

• Авиационные топлива, смазочные материалы и специальные жидкости, Москва: Транспорт, 1970. 257 с.
• Химмотология авиационных специальных жидкостей (у співавторстві). Киев: КИИГА, 1972. 136 с. (у співавторстві)
• Трение и изнашивание металлов в углеводо­родных жидкостях. Москва: Машиностроение, 1977. 152 с.
• Износостойкость авиационных топливно-гидравлических агрегатов. Москва: Транспорт, 1986. 240 с. (у співавторстві)
• Газообразование при жидкостном окислении алканов // Докл. АН УССР. Сер. А. 1989. № 7 (у співавторстві)
• Самоорганизация трибосистем // Докл. АН УССР. Сер. А. 1989. № 7 (у співавторстві)

• За значний внесок у розвиток міжнародної цивільної авіації перший в Україні отримав найвищу нагороду Ради Міжнародної організації цивільної авіації — Золоту медаль та Почесну грамоту премії імені Едварда Ворнера (1985).
• Премія НАН України імені І. М. Францевича (1990 — за підсумками конкурсу 1989 року — за цикл робіт «Розробка зносо- і корозійностійких матеріалів покриття і технологій їх нанесення на деталі авіаційної техніки методом вакуумно-плазмових прискорювачів високих енергій» (у співаторстві з Олександром Макаркіним та Павлом Назаренком)^[2].
• Кавалер двох орденів Трудового Червоного Прапора.
• Орден Дружби народів.
• Має державні нагороди Болгарії, Куби і Монголії.

• Персональна сторінка на сайті Національної академії наук України
• О. М. Березовський. Аксьонов, Олександр Федотович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.
• Є. С. Сікорський. Аксьонов Олександр Федотович // Енциклопедія сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=43509 [Архівовано 29 червня 2021 у Wayback Machine.] (дата звернення: 22.06.2021)
• Пошуковий профіль науковця. Портал Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 22.06.2021.
• Бывший замминистра ГА СССР Александр Федотович Аксенов отмечает 90-летний юбилей. Aviation Explorer. Архів оригіналу за 13 жовтня 2019. Процитовано 22.06.2021. (рос.)

• Бабак B., Іванов C., Запорожець О. Олександр Федотович Аксьонов // Вісник НАН України. 2004. № 3.