1944 року родина Тоомре була змушена переїхати в Німеччину, де їх застало закінчення Другої світової війни. У 1949 році вони емігрували в США. 1957 року Тоомре здобув ступінь бакалавра в Массачуссетському технологічному інституті[4][6], після чого навчався як стипендіат Маршалла[en] в Манчестерському університеті, де здобув ступінь кандидата наук з гідромеханіки[7][8].
Після цього Тоомре повернувся в Массачусетський технологічний інститут і впродовж двох років викладав там[7]. Після року в Інституті перспективних досліджень[9] знову повернувся в МТІ, де згодом і залишився[7]. У 1965 році Тоомре став доцентом математики в Массачусетському технологічному інституті, а вже в 1970 році — професором[9].
Наукова діяльність
1964 року Тоомре ввів критерій місцевої гравітаційної стійкості для диференційно обертових дисків[10]. Для вимірювання критерію стабільності Тоомре зазвичай застосовують параметр Q[11]. Цей параметр Q відповідає за відносну інтенсивність вихору і дисперсію внутрішньої швидкості (чим вищі показники — тим стабільніша система) відносно поверхневої густини галактичного диска (чим вищі показники — тим менш стабільна система). Цей параметр розроблений таким чином, що при Q<1 система нестабільна.
Спільно з науковцем Пітером Голдрайхом Тоомре в 1969 році досліджував феномен руху полюсів[12].
У 1970-х роках Тоомре разом зі своїм братом Йурі, астрофізиком і спеціалістом з фізики Сонця, провів перші комп'ютерні симуляції злиття галактик[13][14]. Попри низку труднощів при проведенні дослідів, під час яких імітувалося зіткнення галактик, брати Тоомре змогли виявити так звані припливні хвости, подібні до тих, що спостерігалися у об'єктів NGC 4038 і NGC 4676[15][16][17]. Йурі і Алар Тоомре спробували відтворити процеси, що протікали при утворенні обох об'єктів (злиття двох галактик) під час своїх симуляцій, і саме результати прогонів з NGC 4038 дали найбільш задовільні результати[18]. У 1977 році Тоомре припустив, що еліптичні галактики є наслідком злиття спіральних галактик[19][20]. Своє припущення він підкріпив, застосувавши закон Габбла.
Виходячи з результатів своїх досліджень брати Тоомре розробили так звану «ієрархічну» модель, яка потім дістала назву Послідовність Тоомре[21][22]. Відповідно до цієї моделі, спочатку стикаються дві спіральні галактики, після чого в процесі їх злиття утворюються велика еліптична галактика[23].
Нагороди та почесті
1993 року Алар Тоомре був удостоєний Премії Дірка Брауера «за видатний внесок в галузі динамічної астрономії»[24][25].
У 1984 році Тоомре був удостоєний стипендії Макартура, спеціального гранту в розмірі 230000 американських доларів[3][26].
↑The Mice at Play. National Radio Astronomy Observatory. 1 травня 2002.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Toomre Sequence. Cosmos: The Swinburne Astronomy Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 19 серпня 2006. Процитовано 18 травня 2007.
↑Laine, S.; van der Marel, R. P.; Böker, T.; Mihos, J. C.; Hibbard, J. E.; Zabludoff, A. I. (2000). HST Observations of the Nuclear Regions of the Toomre Sequence of Merging Galaxies. The Central Kiloparsec of Starbursts and AGN: the La Palma Connection, ASP Conference Proceedings. San Francisco, Calif.: Astronomical Soc. of the Pacific. 249: 179. arXiv:astro-ph/0106396. Bibcode:2001ASPC..249..179L. ISBN1-58381-089-7.
↑The DDA/AAS Brouwer Award. American Astronomical Society/Division on Dynamical Astronomy. Архів оригіналу за 13 травня 2007. Процитовано 18 травня 2007.
.svg){kind=small}
