Валерій Алтунін народився в місті Синельникове Дніпропетровської області. 1987 року закінчив загальноосвітню школу № 2 міста Синельникове.
З 1987 проходив службу в Збройних силах СРСР. 1991 закінчив командний факультет Дніпропетровського вищого зенітного ракетного командного училища. З 1991 року проходив службу у Військах протиповітряної оборони, військова частина 92851, м. Березовський, Свердловська область, Російська Федерація.
13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.
14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.
Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку (аеродром міста Луганськ), на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули[2][3]. Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.
Там все було дуже грамотно по-військовому сплановано. Там без Росії не обійшлось. Вогонь вівся з усіх сторін. Це було не на рівні ненавчених бойовиків. Обстріл літака вівся дуже грамотно. Спочатку підсвічували трасером, а потім били. Із ПЗРК неможливо було збити літак, навіть якби боєприпас потрапив у двигун, то літак все рівно не загинув би. Стріляли з «Шилки».
Пройшло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.
25 липня криворіжани попрощались зі своїми земляками[5]. Валерія Алтуніна поховали на Алеї Слави Центрального кладовища міста Кривий Ріг.
В Синельникові залишилась мати Гріченко Марія Сергіївна, вдома у Кривому Розі — дружина Людмила та донька Анастасія
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ст. (20.06.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу[6].
Відзнака виконавчого комітету Криворізької міської ради — нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (посмертно).
Вшанування пам'яті
15 жовтня 2014 року в м. Кривий Ріг на будинку 35А по вулиці Володимира Великого, у якому мешкав Валерій Алтунін, встановлено меморіальну дошка на його честь[7][8].
3 грудня 2014 року в місті Синельникове на фасаді будівлі ЗОШ № 2 (вулиця Миру, 13), встановлено меморіальну дошку на честь загиблого випускника школи Валерія Алтуніна[9].
13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів[10].
18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську[11].
