Альоховщина

Альоховщина Координати 60°24′11″ пн. ш. 33°51′10″ сх. д. / 60.403055555556° пн. ш. 33.852777777778° сх. д. / 60.403055555556; 33.852777777778 Країна  Росія[1]  Росія[1]  Адмінодиниця Alyokhovshchinskoye rural settlementd[1]  Населення 43 осіб (1838), 61 осіб (1862)[2], 46 осіб (1885), 219 осіб (1926), 686 осіб (1939)[3], 1862 осіб (1990), 1835 осіб (1997), 1668 осіб (2007)[4], 1599 осіб (2010)[5], 1591 осіб (2014)[6], 1584 осіб (2015)[7], 1602 осіб (2016)[8], 1620 осіб (2017)[9]  Часовий пояс UTC+3  Телефонний код 81364  Поштовий індекс 187719  OSM ↑1583434 ·R (Alyokhovshchinskoye rural settlement) Альоховщина Альоховщина (Росія)

Альоховщина — найбільше село Лодєйнопольського району Ленінградської області. Адміністративний центр Альоховщинського сільського поселення.  

Село розташовано  у центральній частині Лодєйнопольського району на берегах річки Оять серед соснових лісів та кришталевих озер. Координати: 60°24′15″ пн. ш. 33°51′20″ сх. д.

Село перетинають автошляхи Р36 (Лодєйне Поле — Тихвін — Будогощ) і Н147 (Доможирово — Гоморовичі).

Відстань від районного центру — 47 км.

Відстань до найближчої залізничної станції Лодєйне Поле — 45 км.

Колись ці землі заселяли фіно-угорські племена вепсів. Потім територію почали заселяти переселенці-слов'яни, які асимілювали місцеве населення.

У Середні віки територія сучасної Альоховщини входила до складу Новгорода, пізніше Швеції, а потім Росії.   

Перша писемна згадка зустрічається на карті Санкт-Петербурзької губернії Ф. Ф. Шуберта у 1834 року, як село Олеховшина^[10].

Алеховщина — село належить Урядовому відомству, кількість мешканців за переписом: 18 чол., 25 жін. (1838 рік)^[11]

Алеховщина — село Відомства державного майна, число дворів — 9, число душ — 25 осіб (1856 рік)^[12]

Алеховщина — село урядове при річці Оять, число дворів — 9, число мешканців: 32 чол., 29 жін.; Церква православна (1862 рік)^[13]

Збірник Центрального статистичного комітету описує село так:

Алеховщина — колишнє державне село на річці Ояті, дворів — 14, мешканців — 46; Волосне управління (до повітового міста 112 верст), 2 лавки, заїзний двір. Через 1 милю — церква православна. У 5 верстах — Введенський Островський монастир. (1885 рік)^[14].

Згідно статистичних матеріалів народного господарства Новоладожського повіту за 1891 рік пустир при селищі Альоховщина площею 198 десятин належав місцевому селянину С. М. Хвольковскому, який його придбав у 1879 році за 2000 рублів.^[15].

У кінці XIX — початку XX століття, село адміністративно належало до Субочинської волості 3-го стану Новоладожського повіту Санкт-Петербурзької губернії.

1917–1922 рр. село у складі Альоховщинської сільради Субочинської волості Новоладожського повіту.

1922 року — у складі Лодєйнопольського повіту. 

1926 року населення села становило 219 осіб.

До лютого 1927 року село було адміністративним центром Субочинської волості. З лютого 1927 року перебувало у складі Шапшинської волості, з листопада 1927 року — районний центр Оятського району. 

За даними 1933 року село Альоховщина було адміністративним центром Альоховщинської сільради Оятського району, до якого входили 15 населених пунктів: села Альоховщина, Афоніно, Власовщина, Вязікіничі, Гайгово, Гедевечі, Гонгіничі, Зуєво, Ігокіничі, Ляжозеро, Новосьолок, Попкіно, Стогови, Сторожево, Яківково. Загальна чисельність населення становила 1627 осіб.^[16].

За даними 1936 року до складу Альоховщинської сільради входило 13 населених пунктів, 469 господарств і 10 колгоспів.^[17].

У роки Німецько-радянської війни Альоховщина перебувала в прифронтовому районі, про що нагадує обеліск на братській могилі. 

1955 рік — у складі Лодєйнопольського району^[18].

За даними 1966 і 1973 років село Альоховщина також було адміністративним центром Альоховщинської сільради, у селі розташовувались центральні садиби радгоспів «Альоховщина» і «Оятський» ^[19].

За даними 1990 року в селі Альоховщина мешкало 1862 осіб. Село було адміністративним центром Альоховщинської сільради до якої належали 16 населених пунктів: села Валданиці, Вязиковичі, Гайгово, Гонгіничі, Заозер'є, Ігокіничі, Кідебра, Кяргіно, Мустіничі, Новинка, Пойкімо, Субочениці, Чагониці, Шахтіниці; село Альоховщина; селище Шархіничі. Загальна чисельність — 2799 осіб^[20].

В 1997 році в селі Альовщина Альоховщинської волості мешкало 1835 осіб, в 2002 році — 1882 осіб (росіян — 85 %)^[21][22].

В 2006 році село Альоховщина приєдналось до складу Альоховщинського сільського поселення. У 2007 році в селі Альоховщина мешкало — 1668 осіб, у 2010 році — 1599 осіб, у 2014 році — 1 591 осіб^[23][24].

З давніх часів відомо, що місцеве населення займалося гончарним мистецтвом, так як околиці Альоховщини багаті покладами унікальної червоної глини. З неї племена вепсів ліпили різноманітні вироби (горщики, миски, дитячі іграшки та ін.). У XVIII столітті гончарне виробництво набуло широкого розмаху. Пізніше місцеві майстри виготовляли з глини на замовлення деякі елементи інтер'єру Ермітажу, який у ті часи пережив сильну пожежу.

Найбільш відомі вироби — Оятські іграшки. Переважно виготовляли сюркалки у вигляді тварин та птахів.  

1969 року село Альоховщина стало гончарним центром Ленінградській області, де працювали майстри з червоною глиною використовуючи елементи традиційних розписів і форм даної місцевості. Приблизно у той же час, було створено Альоховщинський цех керамічних виробів у складі Ленінградського обласного об'єднання народних промислів. На базі цього підприємства у 1991 році створили МГП «Оятська кераміка», 1992 року — ТОО, а 1999 року — ООО «Оятська кераміка».

Після пожежі у 2004 році було створено Центр відродження ремесел в селі Альоховщина.   

На січень 2014 року було зареєстровано: господарств — 684, приватних будинків — 359^[25]

На січень 2015 року зареєстровано: господарств — 662, мешканців — 1584^[26].

У селі розташовані: школа, Будинок культури, майстерня гончарних виробів. Відкрито музей, у якому представлені вироби місцевого гончарного промислу^[27].

• Дерев'яна церква Архістратига Михайла побудована у 1730 році. Перед Другою світовою війною, 1939 року, церкву зачинили, а під час війни там діяв шпиталь. Пізніше церкву використовували як сховище для зберігання картоплі. 1989 року церква знов стала діючою, у ній були проведені реставраційні роботи і на даний час регулярно проводяться відправи.