Альцеста (опера)

Опера «Альцеста»
італ. Alceste
Композитор	Крістоф Віллібальд Глюк[1]
Автор лібрето	Раньєрі де Кальцабіджі[1]
Мова лібрето	італійська і французька
Джерело сюжету	Алкеста
Жанр	опера[1]
Кількість дій	3 дія[1]
Рік створення	1767
Перша постановка	26 грудня 1767[1]
Місце першої постановки	Відень і Бурґтеатр[d]
Інформація у Вікіданих
Альцеста у Вікісховищі

«Альцеста»^[2] (грец. Άλκηστις, італ. Alceste, угор. Alkésztisz) — лірична опера на три дії австрійського композитора Крістофа-Віллібальда Глюка (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck). Лібрето італійською мовою написав Раньєрі де' Кальцабіджі (італ. Ranieri de' Calzabigi) за однойменною трагедією Еврипіда. Уперше була поставлена в Бурґтеатрі (нім. Burgtheater) у Відні 26 грудня 1767 року, (Wq. 37). Пізніше Глюк створив французький варіант опери на лібрето Франсуа ле Бляна Дю Рулле (фр. François-Louis Gand Le Bland Du Roullet), прем'єра якої відбулася у Парижі 23 квітня 1776, (Wq. 44).

Дві версії опери Альцеста, італійська і французька, дуже відрізняються одна від одної дійовими особами, сценами, текстами й музикою. Паризька версія вважається важливішою від італійської версії і якраз французька версія, часто перекладалася на німецьку, італійську або англійську мови. Ці вистави успішно ставилися як у XIX, так і XX століттях на головних оперних сценах світу. Опера триває більше ніж дві години.

Французький варіант (1776)

• Альцеста (Alceste), цариця Фессалії (сопрано)
• Адмет (Admète), цар Фессалії (тенор)
• Аполлон (Apollon), (баритон)
• Евандер (Evandre), придворний Адмета (тенор)
• Геракл (Hercule), (бас)
• Герольд (Herald), (бас)
• Танат (Thanatos), бог Смерті (бас)
• Верховний жрець Аполлона (бас)
• Евмеліо, царський син (сопрано)
• Аспазія, царська дочка (сопрано)
• Ісмена (Ismene), прислужник Альцести (сопрано)
• Оракул (Oracolo), (бас)

Прибічники Адмета, жерці храму Аполлона, народ, боги і демони підземного царства (хор).

Дія відбувається у Фессалії, в стародавні, архаїчні часи.

На центральній площі в столиці Фессалії, місті Фер, збирається натовп. Городянам стало відомо, що їх доброму і справедливому правителеві, цареві Адметові, жити залишилося дуже мало. Адже він хворий на невиліковну хворобу! Герольд повідомляє цю новину присутнім. Евандер закликає всіх щоб молитися до оракула у храмі Аполлона. Разом з натовпом у храм Аполлона заходить цариця Альцеста, щоб там жертвами і молитвами схилити богів до милосердя. У храмі куряться пахощі, складають жертви Аполлонові. Альцеста схилила коліна перед вівтарем і разом з верховним жерцем благає бога з золотими кучерями допомогти їй. Аполлон почув благання Альцести, вівтар його засвічується, і оракул ухвалює вирок: «Життя Адметові буде збережено, якщо хто-небудь із смертних добровільно погодиться зійти замість нього в царство мертвих». Це викликає великий переляк і народ мовчить. Марно сподівається Альцеста, що знайдеться сміливець, готовий віддати своє життя за царя. Тоді вона вирішує: «Життя без коханого ображає саме життя». Вона готова померти, щоб врятувати чоловіка. «Твоя жертва прийнята богами!» — проголошує верховний жрець.

У густому лісі богів пекла, Ісмена розпитує Альцесту, чому вона хоче покинути чоловіка та дітей і Альцеста розповідає йому про свої наміри. У палаці Адмета пишно святкують його одужання. Цар дякує придворному лікареві. Проте його наближений, Евандер попереджає його — згідно з волею богів жити він буде лише в тому випадку, якщо за нього помре хтось інший. Адмет одужує на радість усієї Фессалії, отже, хтось пожертвував собою заради короля. У залу в глибокій скорботі входить Альцеста. Їй важко розлучатися з улюбленими дітьми, але вона повинна виконати свій обов'язок! Адмет випитує у неї, яка причина її печалі, і цариця признається йому: вона віддасть своє життя, щоб врятувати дорогого для неї чоловіка. Альцеста прощається з дітьми. Адмет приголомшений, він не спроможний прийняти таку жертву. Але вирок богів уже оголошений, Альцеста повинна померти. Тоді цар вирішує піти разом з нею у світ тіней, похмуре підземне царство Аїда.

Народ збирається на головній площі Фера. Боги невблаганні. Люди оплакують трагічну долю Адмета і його вірної дружини, Альцести.

Біля входу в Підземне царство завмерла зі страху Альцеста. Адмет пробує відрадити її, але вона жертвує собою для любові. Як же жорстоко з боку безсмертних богів позбавляти її життя у розквіті краси і молодості! Десь поруч дзюрчить струмок у царстві Аїда, закликає її увійти. Пора! Але тут раптово лунає хор тіней з похмурого Аїду: «Почекай ще трохи. Не поспішай. Дочекайся ночі!». З'являється Адмет. Він готовий піти за коханою Альцестою навіть у скорботне Царство мертвих. Але з мороку виступає бог смерті Танат. Він оголошує, що присуд богів лягає тільки на Альцесту і забирає її з собою. Адметові ж подароване життя, він повинен поважати волю безсмертних і повернутися. Альцеста прощається з чоловіком і йде в Підземелля.

В міських воротах з'являється великий герой Греції, Геракл, близький друг Адмета. Вже давно він обіцяв відвідати Фессалію і погостювати у царя і його прекрасної дружини. Дізнавшись про страшну долю, присуджену богами його друзям, Геракл присягається захистити їх від злої Долі і обіцяє перемогти смерть. Геракл спускається в Аїд. У жорстокій і страшній сутичці з Танатом він перемагає і повертає Альцесту до життя, хоч зараз Альцеста виглядає майже божевільною.

Небеса відкриваються, спускається Аполлон і проголошує, що боги надали Альцесті та Адметові можливість жити як нагороду за їх вірну любов. Він благословляє їх шлюб на довгі роки у світі, у якому, здається, нема смерті. Опера закінчується радісним хором.

• Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції. — К., 1967. — С. 456.
• Hayes, Jeremy, «Alceste (ii) ('Alcestis')», in Sadie, Stanley (ed.), The New Grove Dictionary of Opera, Grove (Oxford University Press), New York, 1997, I, pp. 62–70, ISBN 978-0-19-522186-2