Алімжанов Ануар Турлибекович

Алімжанов Ануар Турлибекович
Алімжанов Ануар Турлибекович
каз. Әлімжанов Әнуар Тұрлыбекұлы
Народився	2 травня 1930 ; Карлигаш, Алакольський район, Alma-Ata Okrugd, Казакська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, РСФРР, СРСР
Помер	9 листопада 1993 (63 роки) ; Алмати, Казахстан
Поховання	Алмати
Країна	СРСР; Казахстан
Діяльність	письменник
Галузь	письменник і журналіст
Alma mater	Казахський державний університет (1954)
Знання мов	російська
Заклад	Літературна газета, Казахфільм, Правда і Казах адебієті
Членство	Спілка письменників Казахстану і СП СРСР
Посада	Chairperson of the Writers' Union of Kazakhstand
Партія	КПРС
Нагороди
Премії
	; ; ;

Ануар Турлибекович Алімжа́нов (каз. Әнуар Тұрлыбекұлы Әлімжанов; нар. 12 травня 1930, Карлигаш — пом. 9 листопада 1993, Алмати) — казахський письменник, журналіст.

Біографія

Народився 12 травня 1930 року в аулі Карлигаші (нині Алакольський район Жетисуської області Казахстану). Рано став сиротою, виховувався у дитячому будинку^[1]. Член КПРС з 1953 року. 1954 року закінчив факультет журналістики Казахського державного університету^[2] в Алмати.

Працював у газетах «Алма-Атинська правда», «Ленінська зміна», пізніше у «Літературній газеті» як її кореспондент по Середній Азії та Казахстану. Протягом 1963—1967 років був головним редактором студії «Казахфільм», у 1968 році — кореспондентом газети «Правди». З 1969 року працював головним редактором літературного тижневика «Казах адебієті», був членом комітету зі зв'язків із письменниками Азії та Африки. З 1971 по 1979 рік обирався першим секретарем Спілки радянських письменників Казахстану. Одночасно в цей же час і по 1981 рік був секретарем правління Спілки письменників СРСР. У 1981—1991 роках очолював Казахське агентство охорони авторських прав^[2].

З березня по жовтень 1991 року — президент Асоціації комерційного телебачення та радіомовлення Казахської РСР; з жовтня 1991 року по січень 1992 року — голова Ради Республік Верховної Ради СРСР^[2]. Обирався депутатом Верховної Ради Казахської РСР 8—10, 12 скликань. Був головою Казахського відділення Радянського фонду культури, головою Казахського комітету захисту миру. З 1992 року — голова Соціалістичної партії Казахстану^[2]. Помер 9 листопада 1993 року в Алмати, де і похований.

Творчість

Писав російською мовою. Серед творів:

«Білий друг, жовтий друг, чорний друг» (1957; репортаж про Всесвітній фестиваль молоді та студентів у Москві);

збірки нарисів та оповідань

«Вічне коріння» (1960);
«П’ятдесят тисяч миль по воді і по суші» (1962);
«Палаючий спис» (1977; про героїв Африки, що бореться).

повісті

«Караван йде до сонця» (1962);
«Сині гори» (1964).

романи

«Сувенір із Отрара» (1966);
«Степове відлуння» (трилогія):
- «Стріла Махамбета» (1969; про поета-воїна Махамбета Утемісова);
- «Гонець» (1974; про боротьбу казахів із джунгарськими завойовниками у 18 столітті)
- «Повернення учителя» (1979; про мислителя і філософа Сходу Аль-Фарабі);
«Дорога людей» (1984; про трагедію Аральського моря).

Автор книги літературних есе і спогадів «Людина без друга бідна» (1986).

Українською мовою окремі твори письменника переклав Арсен Іщук.

Відзнаки

Премія Ленінського комсомолу Казахстану (1965; за повість «Караван йде до сонця»);
Державна премія Казахської РСР (1967; за повість «Сині гори»);
Міжнародна премія імені Джавахарлала Неру (1969; за історичний роман «Сувенір із Отрара»);
Нагороджений орденами Дружби народів, «Знак Пошани».