Ананьєв Борис ГерасимовичБори́с Гера́симович Ана́ньєв (нар. 1 (14) серпня 1907, Владикавказ, Російська імперія — пом. 18 травня 1972, Ленінград, СРСР) — радянський психолог, автор концепції сучасного факультету психології СПбДУ.[3] БіографіяБорис Герасимович Ананьєв народився 1 (14) серпня 1907 року у Владикавказі у вірменській родині народного вчителя. Його батько працював у російських та національних школах Кавказу з 1890 по 1930 рік, а з 1930 року — в Ленінграді, завучем і викладачем шкіл ФЗУ і ФЗН. Борис Герасимович закінчив середню школу у Владикавказі в 1924 році та поступив у Горський педагогічний інститут (нині — Північно-Осетинський державний університет) на суспільно-історичне відділення. З 1925 року, ще навчаючись на II курсі цього відділення розпочав науково-дослідницьку та педагогічну роботу з психології як асистент. В 1927 році у працях Інституту була надрукована його перша експериментально-психологічна робота. ВНЗ закінчив достроково, у 1927 році. Дипломну роботу захистив у 1928 році і був направлений відбірною комісією до аспірантури з психології. З лютого 1929 року був зачислений аспірантом з психології в Ленінградський інститут мозку імені Бехтерева. Аспірантуру закінчив так само достроково в грудні 1930 року, і був залишений при інституті як старший науковий співробітник відділу психології. В 1934 був призначений завідувачем лабораторії психології, а в 1937 році — завідувачем відділу психології, на цій посаді перебував аж до вересня 1943 року. В 1937 році вчена ступінь кандидата наук була присуджена без захисту дисертації Вченою Радою Московського Педагогічного Інституту. В лютому 1940 року Борис Герасимович захистив докторську дисертацію, в грудні ВКВШ утвердив його в ученому званні професора психології. З 1930 року працював у низці педагогічних ВНЗ Ленінграду (Педагогічний інститут імені Покровського, Педагогічний інститут імені Крупської), з 1938 — в Педагогічному інституті імені Герцена, Ленінградському Театральному інституті і Ленінградському інституті вдосконалення вчителів. В часи Другої світової війни з липня по грудень 1941 року вів у Ленінграді роботу за спецзавданням Ленштабу МППО з протиповітряного маскування. Після евакуації з Ленінграду спочатку в Казані, потім у Тбілісі вів психопаталогічну і відновлювальну лікувальну роботу в неврологічних госпіталях. З листопаду 1943 року знову повернувся до Ленінграда, де працював професором психології педагогічного інституту імені Герцена до 1947 року. В 1944 році обраний завідувачем кафедри психології ЛДУ. Декан факультету психології ЛДУ (1967—1972), член-кореспондент АПН РРФСР (1945), дійсний член АПН СРСР (1968).[4] Основні наукові праціБ. Г. Ананьєв був послідовником В. М. Бехтерєва; тим не менше, його ставлення до Бехтерєва було доволі складним: в період 1930—1950 рр., коли офіційна психологія не приймала рефлексологію Бехтерєва, Ананьєв дистанціювався від рефлексології, щоразу підкреслюючи, що не є послідовником Бехтерєва і навіть використовував термін «бехтерєвщина». Аналогічний переворот Ананьєв здійснив і в ставленні до психології: від повного заперечення психології як науки — до утвердження її як центральної науки в рамках власної концепції людинознання. Працюючи на психологічному факультеті ЛДУ, Ананьєв зробив спробу подолати роздробленість наук про людину і створити системну модель людинознання, в якій були б узагальнені дослідження різних наук про людину як особистість та індивідуальність. Його моделі науки про людину групуються в чотири розділи:
Він виокремлював ієрархічно взаємопідпорядковані рівні організації людини: індивід, особистість, індивідуальність. Він вважав, що індивідуальність складається на основі взаємозв'язку особливостей людини як особистості і як суб'єкта діяльності, які обумовлені природними властивостями людини як індивіда. Б. Г. Ананьєв відомий також своїми працями в області відчуттєвого сприйняття, а також вікової і диференціальної психології, дослідженнями з психології спілкування, проблемами відновлення дієздатності поранених в часи Великої Вітчизняної війни. Одним з перших в СРСР організував психологічну службу на основі середньої школи у Виборзькому районі Ленінграда. Його учнями були психологи Б. Ф. Ломов, А. Г. Ковальов та ін. (пізніше, однак, вони в тій чи іншій мірі переглянули свої погляди і створили власні школи). У працях Б. Г. Ананьєва, виконаних у шістдесяті роки, були поставлені, сформульовані і розроблені численні методологічні проблеми, що мають принципове значення для психологічної науки. Ці праці в багато в чому визначили подальший розвиток психології. Досліди Б. Г. Ананьєва наглядно продемонстрували переваги комплексного, міждисциплінарного підходу до проблеми людини, дозволили психології справді стати наукою про людину у всій її складності й багатогранності. Антропологізм як принцип побудови психологічної науки дозволив інакше глянути на сам предмет психології, який в концепції Б. Г. Ананьєва постає як багаторівнева системна організація психіки. Відзначимо, що розгляд психічного в рамках ананьєвського підходу дозволив вийти за рамки психофізіологічного паралелізму і, уникнувши редукціонізму, «вписати» психіку в «наукову картину людства». Саме в цьому бачиться ще не до кінця оцінене методологічне значення ананьєвських робіт[5]. Головні праці:[джерело?]
Пам'ять
Відомі учні
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
