Анатолійське плоскогір'я

Анатолійське плоскогір'я
39° пн. ш. 33° сх. д. / 39° пн. ш. 33° сх. д. / 39; 33
Країна	Туреччина[1]
Система	Анатолійська плита
Тип	плато і yaylad[1]
Анатолійське плоскогір'я Анатолійське плоскогір'я (Туреччина)

Анатолі́йське плоскогі́р'я — плоскогір'я в малоазйській частині Туреччини.

Довж. 550 км, ширина до 350 км, висота 900 — 1 500 м.

З Пн. обмежоване Понтійськими горами, а з Пд. — горами Тавр.

Поверхня — великі вирівняні плато і пологі западини, розділені невисокими кряжами та вулканічними конусами на Пд., найвищий згаслий вулкан Ерджіяс, 3 916 м. В западинах багато солоних озер; найбільше з них — оз. Туз, що має виняткову солоність — 322‰.

Клімат континентальний, сухий.

Зима холодна (—20° і нижче). Літо довге і спекотне (до +30°).

Рослинність — напівпустельні та полиново-злакові степові угруповання.

Анатолійське плоскогір'я займає внутрішні райони центральної частини країни. Плоскогір'я, підняте в середньому на 900-1500 м, оточене горами, які підносяться над ним, крім його західної периферії, на 600-1200 м. Безстічне оз. Туз лежить на висоті 900 м. На півночі плоскогір'я — скидові гори і долини річок, що течуть в Чорне море. Рельєф різноманітять вулканічні конуси із застиглими лавовими потоками. Зі зростанням середніх висот в східному напрямі на 300 м Анатолійське плоскогір'я поступово переходить у Вірменське нагір'я, яке починається у міста Сівас.

• Природа Туреччини

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

1. ↑ ^{а б в} https://www.icisleri.gov.tr/strateji/r/kurumlar/icisleri.gov.tr/IcSite/strateji/deneme/YAYINLAR/%C4%B0%C3%87ER%C4%B0K/cilt_1_baski_finall.pdf