Анрі-Фредерік Амієль
Анрі Фредерік Амієль (фр. Henri Frédéric Amiel, нар. 27 вересня 1821, Женева, Швейцарія — пом. 11 травня 1881, там само) — швейцарський філософ, поет та критик. ЖиттєписАнрі був першою дитиною торговця Анрі Амієля та його дружини Кароліни Брандт. На його дитинство вплинули дві сімейні трагедії: смерть матері (від туберкульозу) та самогубство батька. На той час Анрі-Фредеріку було тринадцять, тому разом з молодшими сестрами Фанні та Лор, його взяли на виховання дядько Фредерік Амієль та тітка Фаншет, які вже мали своїх п'ятьох дітей[5]. У них Амієль мешкав сім років. Після початку навчання у рідному місті він подорожував до Швейцарії, Італії, Франції та Бельгії. У Німеччині він 9 місяців мешкав у Гейдельберзі. Потім, з 1844 до 1848, вивчав філософію (у Шеллінга), психологію (у Фрідріха Едуарда Бенеке), філологію та теологію в Берліні. У 1849 році він повернувся до Женеви і став професором естетики та французької літератури в Женевському університеті завдяки своєму дослідженню «Du Mouvement littéraire dans la Suisse romande et de son futur» (укр. «Про літературний рух у франкомовній Швейцарії та його майбутнє»). З 1854 року аж до своєї смерті він завідував кафедрою філософії[6]. Амієль опублікував кілька томів віршів, історичних, філологічних досліджень та філософських есе під впливом німецької ідеалістичної філософії. Найпопулярнішим його твором за все життя стала патріотично-мілітаристська пісня «Бубай, барабани!» (1857). Теорії Амієля були за своєю природою езотеричними. Вони збереглися в його праці відомій як «Journal Intime» («Інтимний щоденник»). Амієль писав про здатність окремої людини до трансформаційних змін, а також про людський зв'язок із божественним. Він стверджував, що єдиним справжнім предметом дослідження є спосіб, у який людський розум може метаморфізуватися та приймати різні форми. Поет відстоював необхідність досягнення внутрішньої гармонії з собою, і зазначав, що це відбувається через відносини людини з божественним[7]. «Journal Intime» Амієль розпочав писати в 1847 році і продовжував роботу над цією працею до смерті. Вперше його робота була частково опублікувана як «Fragments d'un journal intime» в 1884 році, а згодом з'явилися її розширені видання в 1939, 1948 роках. Англійською її переклала британська письменниця Мері Августа Уорд за пропозицією академіка Марка Паттісона. Незважаючи на невелику кількість праць, «Журнал Амієля» здобув симпатію, якої автор не зміг отримати за своє життя. Окрім цієї праці, він написав кілька томів поезій та створив дослідження про Еразма, мадам де Сталь та інших письменників. Збереглося листування поета з його музою Луїзою Вайдер, яке вперше опублікували в 2004 році[8]. Помер 11 травня 1881 року у Женеві. Праці
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
