Антонін Сова

Антонін Сова
Псевдо	Ilja Georgov[1] і Valburga Turková[1]
Народився	26 лютого 1864(1864-02-26) Пацовd[2][3][…]
Помер	16 серпня 1928(1928-08-16) (64 роки) Пацовd[2][3][…]  ·сифіліс
Поховання	Пацовd[5]
Країна	Чехословаччина
Національність	чех
Діяльність	поет
Галузь	література[1][6], переклад[1][6] і бібліотекознавство[1][6]
Знання мов	чеська[1], німецька[1] і російська[1]
Magnum opus	Z mého krajed і Pankrác Budecius, kantord
Посада	директор бібліотекиd[1][6]
Медіафайли у Вікісховищі

Антонін Сова (чеськ. Antonín Sova, 26 лютого 1864(18640226), Пацов —16 серпня 1928, Пацов) — чеський поет, байкар, письменник.

Походив з родини вчителів. Народився у 1864 році в м. Пацов (тепер район Пельгржимів краю Височина. У 1866 році разом з родиною перебрався до Лукавеца. У 1879 році втратив матір. Навчався у гімназіях Пельгржимова та Табора, а з 1880 до 1885 року — в місті Пісек. Під час навчання захопився віршуванням, в чому виявив неабиякий хист.

Після навчання у Пісеку поступив на юридичний факультет Празького університету, проте через фінансові ускладнення не закінчив його, повернувшись до Пісека. У 1886 році при підтримці Ярослава Врхліцького став брати участь у підготовці Наукової енциклопедії Отто. У 1887 році влаштувався на роботу до Празької мерії.

У 1892 році відвідав Італію. У 1895 році став одним з підписантів «Маніфесту Чеського модерну», спрямованого проти засилля старих форм у суспільстві та літературі. У 1898 році призначається головою Чеської бібліотеки. На цій посаді перебував до 1920 року. У 1901 році перебував з поїздкою Німеччиною та Бельгією, де знайомився із роботою тамтешніх бібліотек.

У 1918 році підтримав незалежність Чехії, виступав за утворення Чехословаччини. Наприкінці життя загострилися хвороби, внаслідок чого Антонін Сова помер у 1928 році.

На творчість Антоніна Сови в значній мірі впливали події у особистому та навколишньому житті. Був майстром метафор і складної ритміки. Заслугою Сови є те, що він впровадив до чеської поезії «вільний вірш».

У збірках «Реалістичні строфи» 1890 року, «Співчуття і опір» 1894 року, «Бунтівні печалі» 1897 року відображено трагізм життя народу в умовах Австро-Угорщини.

Він збагатив, підняв на нову висоту чеську лірику, особливо пейзажну, що особливо відчувається у збірках «Квіти інтимних настроїв» 1891 року, «Ми ще раз повернемося …», 1900 року. А. Сова залишив тонкий, психологічно вірний портрет свого сучасника-інтелігента («Надламана душа», 1896 рік; «Балада про одну людину і його радощі», 1902 рік), У збірці «Долина нового королівства» (1900 рік) висловловлена мрія щодо прекрасної людини майбутнього, якою вона може бути.

Особиста драма самотності і важка хвороба сприяли створенню збірок «Лірика любові і життя» (1907 рік), «Боріння і долі» (1910 рік), «Жнива» (1913 рік), що містять філософські роздуми про життя і смерть.

У доробку Антоніна Сови також є роман, збірки оповідань «Походи бідняків» (1903 рік), «Про кохання, любов і зраду» (1909 рік), «Тома Бояр» (1910 рік).

• Житник В. К. Поезія Антоніна Сови. Розвиток поетичної майстерності. К.: Вища школа, 1975. 166 с.
• Zika J., Brabec J., Antonín Sova, Praha, 1953.
• Jaromír Pelc: Vrchol lásky a nelásky. In: Antonín Sova, Vrchol lásky, Praha, Mladá fronta, 1989, s. 113—121, ISBN 80-204-0058-3

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: [1]