Артилерійський снаряд

Артилерíйський снаря́д^[1] — основний елемент артилерійського пострілу, призначений:

• для ураження цілей;
• для виконання інших завдань: освітлення, задимлення, навчання і таке інше.^[2]

Снаряд:

• складається з корпусу, спорядження і детонатора;
• характеризується потужністю вибуху, далекобійністю, безпекою при стрільбі, стійкістю при зберіганні та ін.

За конструкцією артилерійські снаряди поділяються на активні та активно-реактивні.

Розрізняють артилерійські снаряди:

• основного призначення:
  • бронебійні,
  • фугасні,
  • осколково-фугасні;
• спеціального призначення:
  • освітлювальні,
  • димові,
  • хімічні,
  • ядерні;
• допоміжного призначення.

• Артилерійський постріл
• Ядро (артилерія)
• Порох
• Бойовий комплект
• Термобаричний боєприпас
• Міжконтинентальна балістична ракета
• Динамо-реактивний снаряд

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (липень 2025)

Перші зразки артилерійських снарядів з'явилися в середньовіччі, після винайдення чорного пороху та розвитку вогнепальної зброї. У XIV столітті застосовувалися кам'яні ядра, які згодом були витіснені чавунними та сталевими.

У XIX столітті почали широко використовувати осколкові снаряди з запалами, що дозволяли досягати більшої ефективності проти піхоти. Перша світова війна стала періодом масового застосування різноманітних типів артилерійських снарядів — від фугасних до хімічних.

Під час Другої світової війни артилерійські снаряди значно вдосконалилися: зросла їхня дальність, точність та руйнівна сила. З'явилися бронебійні, кумулятивні, освітлювальні, димові та інші спеціалізовані боєприпаси.

У холодну війну розпочалося розроблення ядерних снарядів, а також систем керування вогнем, що підвищили ефективність артилерії.

Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.