Археологія Воронезької області

Археологія Воронезької області — сукупність археологічних досліджень і знахідок на території сучасного Воронезької області Російської федерації. Територія області займає частину Середнього Подоння (Наддоння, Дону), а також охоплює українську історичний й етнічний край Східна Слобожанщина.

Вивченням археології в області займаються Воронезький державний університет й Воронезький державний педагогічний університет.

Дослідженнями археології Східної Слобожанщини займалися, як московські аргеологий - Василь Городцов, Петро Ліберов та інші; так й місцеві Арсен Синюк, Анатолій Пряхін та інші.

Територія Воронезької області була населена з часів палеоліту^[1].

Ймовірно, ашельського періодом датуються знахідки оббитих кварцитів, виявлені біля села Шубне Острогозького району^[2].

Микулинським інтерстадіалом датується фрагмент правої лопатки викопного людини сучасного типу з неандерталодібним компонентом, знайдений у місцевості Шкурлат-III (за назвою села Шкурлат 3, розташованого біля краю гранітного Павловського кар'єра) в 1980-1981 роках^[3].

За віком стоянок у Костенках заселено Середнє Подоння було 40-35 тисяч років тому, що є певним свідченням найдавнішого перебування людини розумної на Східноєвропейській рівнині.^[4] Середнє Подоння тоді представляла собою прильодовикову тундру, де мешкали мамути, шерстисті носороги та дикі коні.^[5] Всесвітньо відомі стоянки у районі Костенки-Борщево належали сучасній людині - кроманьйонцам. Люди, що жили в цих краях приблизно 37-32 тисяч років тому (Костенки-14 (Маркіна гора), Костенки-12) вимерли й не є предковоми для нинішнього населення як Подоння, так і всієї Східноєвропейської рівнини^[6][7].

Споруди у Костенківському районі виконували з каменя, кісток й заліза. Проте дерево не зберіглося.^[4] Численні вироби та хати мешканців виготовлені з кісток й бивнів мамутів. 3 поховання людей. З предметів культу та мистецтва — палеолітичні венери — жіночі фігурки вагітних жінок, що вказує на культ плодоріддя.^[8][9]

12 тисяч років тому закінчився льодовиковий період, тундра змінилася на ліс, зник мамут. Мисливський нарід костенківської культури посунув на північ за стадами мамутів.^[10]

Середньокамʼяна доба на Середньому Подонні тривала у 10-5 тисячоріччях років до Р. Х.. Тут відсутні пам'ятки перехідного від палеоліту до мезоліту періоду (12-10 тисячоріччя до Р. Х.) та раннього мезоліту (10-8 имсячоріччя до Р.Х).

Середньокамʼяна доба характеризується приватним мисливством, мікролітами, відсутністю постійних жител, мобільністю мисливців. Зайшлі мисливці змішалися з залишками костенківців.^[11]

До пізньої середньокам'яної доби (7-6 тисячоріччя до Р. Х.) відносяться декілька стоянок. Вони належать до зайшлого племені з північно-східного Надкаспія й Поаралля, а можливо з Центральної Азії. Характерним інвентарем у них були рогаті трапеції-вкладні. 6000 років до Р. Х. є крайнім часом коли прийшло плем'я з Надкаспію.

Новокам'яна доба у Середньому Подонні тривала у 5000-2000 роках до Р.Х..^[12] Проте східні межі культури, ще не визначені. Ранній неоліт представлено середньодонською культурою. У 2007 році була виділена ранньоновокам'яна карамишевська культура, що осягала сточище річки Вороніж.^[13]

В кінці мідної доби та ранньою бронзовою була поширена ямна культура. Про переростання ямної культури в катакомбну свідчать деякі археологічні знахідки, зокрема, Власовського могильника (село Власовка Грибановського району): "… поховання і ямного, і катакомбного типу могильника не виявляють хронологічного розриву, а визначають своїм виглядом ніби «робочий момент» процесу спадкоємності і взаємодії".^[14]

Скотоводи (переважно коняри) енеолітичної репінської культури залишили Введенський й Іванобугорський могильник. На цих пам’ятках видно процес трансформування репінської культури у абашеську бронзової доби.

За бронзової доби у Середньому Подонні існували абашівська, катакомбна, воронізька й зрубна культури.^[15]

У 2500-2000 роках у Середньому Подонні, й Верхньої та частині Середньої Сіверськодонеччини існувала харківсько-воронізька катакомбна культура, що слідує за ямною культурою, й, як вважається є результатом міграції народу донецької катакомбної культури на північ.^[16]

У хутора Мостище в Острогозького району існують пам'ятник бронзової доби - кам'яний лабіринт. Мостищенський лабіринт є першим відомим мегалітичною спорудою середньої смуги Російської федерації.

За бронзової доба у 2000-1000 роках до Р.Х. на території області мешкали скотарські племена абашевської культури. Просліджується зв’язок старожитностей абашівської культури з енеолітичною репінською культурою. Під тиском давньоямної й згодом катакомбної культур етнос репінської культури витискується упівнічні межі лівобережжя Середнього Дону, де виявлені протоабашевські пам’ятки.

У Середньому Подонні у 1700-1100 роках до Р.Х. існувала бережнівсько-маївська зрубна культура.

Залізної доби область стала частиною Скіфії. На Великом Борщевському, Архангельському й Сторожевому городищах, а також на горі у села Рудкін виявлена кераміка скіфського часу, яку І. І. Ляпушкин датує 500-100 роками до Р.Х..^[17] Городище Розсошки 1 - Крутці й Аверинське городище було спалено під час нападу кочовими скіфами.

2013 року у курганному могильнику Дівиця-5 виявлено поховання 4 скіфських амазонок з багатим головним убором, що раніше знаходили лише у степових царських курганах.^[18]

Сармати змінили скіфів. Вважається, що сармати дали ім'я річці Дон.

Нащадки сарматів алани в епоху раннього середньовіччя перейшли до осілого способу життя і оволоділи навичками міської культури (Маяцьке городище), вступили в складний симбіоз в кочовиками (булгари, хозари). У села Березівка Воробйовського району у двох курганах виявлені поховання алан початку гунського вторгнення - кінця IV сторіччя, а також кілька горщиків, схожих з глиняним посудом слов'янської інясевської культури.^[19]

У IX сторіччі на територію області приходять слов'яни (роменсько-боршевська культура). За деякими відомостями вони створюють самостійну державу Вантит на околиці Хозарського каганату. Набіги печенігів перешкоджали заселенню Воронізької області, тому у Московському царстві й згодом у Російській імперії закріпилася назва Дике поле.

Від золотоординської доби залишилися сліди мусульманських храмів й мавзолеїв.^[20] Після розпаду Золотої Орди Воронізькою областю прокладається Ногайський шлях, якому хани кубанської Ногайської Орди здійснювали набіги у Московію. У великих набігах брали участь тисячі вершників, озброєних шаблями й луками зі стрілами. Головним завданням набігів було захоплення полонених, яких через Озів продавали в рабство на ринках Османської імперії.^[21] З християнського населення регіону, що засвоїла деякі елементи культури і генофонду кочовиків, складається козацтво (донські козаки, Пристанський).

• Дорогами тысячелетий — А. З. Винников, А. Т. Синюк