Ар’є Ель-Ханані

Ар’є Ель-Ханані
Народження	1898  Полтава, Російська імперія
Смерть	4 грудня 1985(1985-12-04)[1]  Тель-Авів-Яфо, Ізраїль
Поховання	Трумпельдорd
Країна (підданство)	Ізраїль
Діяльність	архітектор, дизайнер
Нагороди
Ар’є Ель-Ханані у Вікісховищі

Ар'є Ель-Ханані (уроджений Сапожніков^[2][3][4]; 1898, Полтава, Російська імперія — 1985, Тель-Авів-Яфо, Ізраїль) — архітектор, лавреат премії Ізраїлю в галузі архітектури за його «внесок у формування ізраїльської культури».

Народився 1898 року в Полтаві, Російська імперія (нині Полтавська область, Україна), був одним з п'яти дітей Ельханана (Афанасія) Сапожнікова та Хави Ліви Сапожнікової^[5][6]. Його суродженці були Маня Сапожнікова, Зві (Гриша) Ельханані, Авраам Ельханані та Меїр (Міша) Ельханані^[5].

У 1913—1917 роках закінчив курс архітектури в Київському художньо-архітектурному училищі^[6].

1917 року приєднався до групи харківських художників, з якими створював агітаційно-революційні плакати^[2]. Брав участь в антропологічній єврейській експедиції під керівництвом Семена Ан-ського в смугу осілості, яка справила істотний вплив на російсько-єврейське авангардне мистецтво^[2].

1922 року іммігрував до підмандатної Палестини^[2][6], де оселився в Єрусалимі^[7].

У 1920-х і 1930-х роках продовжив працювати в авангарному напрямку, розробляючи декорації та костюми для театральних п'єс, як-от «Нішфей Перец» (букв. «Peretz soireés»; 1926) і «Мегілат Естер» (букв. «Книга Естер»; 1930)^[8]. Розробив декорації для першої постановки робітничого театру ohel (букв. «намет»), присвяченої оповіданням Ісаака Лейба Переца, і був одним із дизайнерів другої виставки ohel 1927 року^[2].

Працював дизайнером виставок^[6]. 1934 року спроєктував і керував місцем проведення ярмарку Левант у Тель-Авіві. Це зробило його відповідальним за деякі будівлі та скульптури на ярмарку, зокрема, за символ ярмарку Летючого верблюда^[8][6]. Також для ярмарку він створив 8-метрову скульптуру в стилі російського конструктивізму, знану як «Єврейський робітник»^[7], споруджену 1934 року та відреставровану 1989 року, з заміною заліза на бетон і сталь^[9]. Згодом спроєктував павільйони для виставок за кордоном^[6].

Ель-Ханані спроєктував низку будівель, деякі з яких стали знаковими в Ізраїлі.

Для Яд Вашем, національного меморіалу Голокосту, Ель-Ханані спроєктував Зал пам'яті (1957—1961), працюючи разом з Ар'є Шароном і Бенджаміном Ідельсоном, і був суддею на конкурсі дизайну Долини зруйнованих громад^[10][11][8].

Спроєктував муніципальну авдиторію в Кфар-Саві, вежу Ган-Хайр у Тель-Авіві та кілька будівель Науково-дослідного інституту імені Вейцмана, серед яких бібліотека Wix (1957) є однією з найзнаніших робіт^[8]. Інші його проєкти Інституту Вейцмана — будівля Якоба Зіскінда (спільно з Ізраєлем Дікером і Урієлем Шиллером (1947) за ескізом Еріха Мендельсона^[12], будівля Ісаака Вольфсона (1953), модернісько-бруталіський конференц-центр (1958)^[12], Міжнародний дім Чарльза Клора (з Ніссан Канаан, 1963)^[12][13] і Кам'яна адміністративна будівля (з Ніссан Канаан, 1966)^[12].

Після перших проєктів Інституту Вейцмана Ель-Ханані продовжив проєктувати інші будівлі для вищих навчальних закладів, наприклад Центральну бібліотеку Вюрцвейлера Університету Бар-Ілана (разом з Ніссан Канаан, 1967)^[6][14][15].

Окрім сценічного дизайну, Ельханані також працював у сферах графічного дизайну, скульптури та типографіки^[16].

Російський авангардний стиль можна легко впізнати в його роботах для івритомовного щомісячного молодіжного журналу «Moledeth» («Батьківщина»), який виходив у 1920-х роках на Землі Ізраїльській^[17].

Розробив логотипи додержавного воєнізованого формування Пальмаха, а пізніше Армії оборони Ізраїлю^[8].

• Премія Ізраїлю в галузі архітектури, надана Ель-Ханані 1973 року^[6].
• Премія Ельханані за інтеграцію мистецтва й архітектури, названа на його честь і надана його родиною та Фондом Єгошуа Рабіновіча^[8].

Був одружений з Сарою, з якою мав двох дітей, зокрема дочку Міхал (пізніше Міхал Голан)^[5].