Ахматов Лев Соломонович

Лев Соломонович Ахматов
Лев Соломонович Ахманицкий
Народився	23 грудня 1899(1899-12-23)  Жашків, Жашківська волость, Таращанський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	8 березня 1937(1937-03-08) (37 років)  Москва ·розстріл
Громадянство	СРСР
Національність	Єврей
Діяльність	державний діяч
Галузь	юстиція
Партія	ВКП (б)
Конфесія	атеїзм
Батько	Соломон Ахманицкий
Діти	Ахматов Олександр Львович

Лев Соломонович (Самойлович) Ахматов (справжнє прізвище Ахманицький) (нар. 23 грудня 1899(18991223), містечко Жашків, Київська губернія, тепер Черкаської області — розстріляний 8 березня 1937, місто Москва) — радянський партійний діяч, керуючий справами Ради Народних Комісарів УСРР, прокурор Верховного суду УСРР, один з організаторів і провідників, а згодом і сам жертва комуністичного терору в Україні.

Кандидат у члени ЦК КП(б)У в січні 1934 — січні 1936 рр.

Народився у єврейській правничій родині у Жашкові.

Батько Соломон Ахманицький (?—1926) був доволі відомим приватним повіреним (адвокатом) у Києві і губернії до 1914 року.

Освіта вища, за фахом юрист.

У 1917—1918 роках — член Української комуністичної партії (боротьбистів). Член РКП(б) з 1919 року.

У 1920—1922 роках — секретар Ради Народних Комісарів УСРР.

У 1922—1925 роках — старший помічник прокурора Київської губернії по губернському суду.

Весною 1924 року був одним із фальсифікаторів політичного судового процесу по справі «Київського обласного центру дії»^[1].

У 1925—1933 роках — прокурор Верховного суду Української СРР.

У квітні 1933 — червні 1934 року — керуючий справами Ради Народних Комісарів УСРР.

У 1934—1935 роках — прокурор Дніпропетровської області. З 1935 року — начальник відділу трудових колоній НКВС Української СРР. В число його близьких знайомих належав відомий радянський педагог Антон Макаренко^[2].

Загалом, Л. Ахматов присвятив роботі в органах прокуратури 13 років свого життя.

Заарештований 31 липня 1936 року за обвинуваченням у приналежності до контрреволюційної троцькістської терористичної організації, що нібито готувала «терористичні акти проти керівників КП(б)У тт. С. Косіора, П. Постишева і В. Балицького в Україні і проти керівників ВКП(б) у Москві». 8 березня 1937 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР у Москві засуджений до розстрілу. Вирок виконано в той самий день. Відомості про місце поховання відсутні. Ймовірно міг бути похованим на Донському кладовищі Москви.

Знайдені при арешті 13 серпня 1937 р. Василя Порайка у власному помешканні в Києві його листи до розстріляного Л. Ахматова, стали одним з доказів для сфабрикованого процесу проти команди П. Любченка (В. Порайко, А. Хвиля, М. Межуєв і ін.) ^[3].

Реабілітований військовою колегією ВС СРСР у Москві 23 вересня 1957 року посмертно.

Рішенням київського обкому КПУ 30 травня 1958 року був поновлений в лавах компартії посмертно.

На момент арешту у Лева Ахматова була дружина Олена Ісидорівна і син Олександр (станом на 1991 рік проживав у Москві).

• Амонс А. І., Абраменко Л. М. Репресовані прокурори в Україні: документи, нариси, матеріали. К. : Істина, 2009. 576 с.
• Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 99–114.
• Бойда А. Основні юридичні процеси щодо посмертної реабілітації В. І. Порайка в 1954–1957 рр. // Сіверянський літопис. — 2023. — № 2. — С. 79–90.
• Утреннее заседание 26 марта. Пролетарская Правда, 1924. № 70. С. 2.