Баасистська Сирія
Баасистська Сирія, офіційно Сирійська Арабська Республіка (САР) (араб. اَلْجُمْهُورِيَّةُ ٱلْعَرَبِيَّةُ ٱلْسُوْرِيَّة al-Jumhūriyyah al-ʿArabiyyah as-Sūriyyah) — період історії сирійської держави з 1963 по 2024, коли вона перебувала під владою однієї партії — сирійського регіонального відділення[en] Арабської соціалістичної партії Баас. З 1971 року і до її падіння в 2024 році країною правила родина Асадів, через що її часто називали режим Асада. Режим виник у 1963 році внаслідок державного перевороту, здійсненого алавітськими військовими офіцерами-баасистами. Інший переворот у 1966 році[en] призвів до того, що Салах Джадид став фактичним лідером країни, а Нуреддін аль-Атасі — президентом. У 1970 році Джадида й аль-Атасі усунув Хафез аль-Асад під час державного перевороту 1970 року[en]. Наступного року Асад став президентом після «виборів», які вважаються фіктивними. Після приходу до влади Асад реорганізував державу за сектантським принципом (представники сунітів та інших груп стали формальними фігурами у політичних інституціях, тоді як алавіти взяли під контроль армію, розвідку, бюрократію та органи безпеки). Баасистська Сирія також здійснила окупацію значної частини сусіднього[en] Лівану під час громадянської війни в Лівані, у той час як ісламістське повстання проти режиму Асада призвело до того, що режим вчинив різанину в Хамі 1981 року[en] та 1982 року. Режим вважався одним із найрепресивніших у новітній історії, зрештою досягнувши тоталітарного рівня,[1] і послідовно входив до числа «найгірших» у рейтингах Freedom House.[2] Хафез аль-Асад помер у 2000 році, і його наступником став син — Башар аль-Асад, який зберіг аналогічний рівень контролю. Убивство[en] ліванського прем’єра Рафіка Харірі у 2005 році спровокувало Кедрову революцію, внаслідок якої режим змушений був вивести війська з Лівану. Масові протести[en] проти баасистського режиму у 2011 році під час Арабської весни спричинили громадянську війну в Сирії між опозицією, урядом, а згодом — ісламістами на кшталт ІДІЛ, що підірвало контроль режиму Асада над територією. Водночас баасистський уряд зберігав позиції на значних територіях і зумів повернути частину втраченого за підтримки Росії, Ірану та Хезболли. У грудні 2024 року серія неочікуваних наступів різних повстанських угруповань завершилася крахом режиму. Після падіння Баасистського Іраку у 2003, Сирія залишалася єдиною країною, якою правили необаасисти. Вона мала розвинений культ особи навколо родини Асадів і зазнавала широкої критики за жорстокі репресії всередині країни та воєнні злочини. До падіння режиму Сирія займала четверте місце серед найнестабільніших країн в Індексі нестабільних держав 2024 року й була однією з найнебезпечніших країн у світі для журналістів. Свобода преси була надзвичайно обмеженою — країна посіла друге місце з кінця у світовому індексі свободи преси 2024 року. Вона була найкорумпованішою державою в регіоні MENA та другою за рівнем корупції у світі за індексом 2023 року. Сирія також перетворилася на епіцентр підконтрольної Асаду індустрії каптагону, щорічно експортувала наркотики на мільярди доларів і стала однією з найбільших наркодержав світу. Примітки
Див. також |
Portal di Ensiklopedia Dunia