Баасистська Сирія

Сирійська Арабська Республіка
اَلْجُمْهُورِيَّةُ ٱلْعَرَبِيَّةُ ٱلْسُوْرِيَّة
*al-Jumhūriyyah al-ʿArabiyyah as-Sūriyyah*
Сирійська Арабська Республіка; اَلْجُمْهُورِيَّةُ ٱلْعَرَبِيَّةُ ٱلْسُوْرِيَّة ; al-Jumhūriyyah al-ʿArabiyyah as-Sūriyyah
	Прапор Герб
	Гімн; Хума́т ад-діярі́; (укр. "Захисники батьківщини")
	Сирія: історичні кордони на карті
Столиця	Дамаск
Мови	арабська
Державний устрій	Не вказано
Історія
• Засновано	1963
• Ліквідовано	2024
Населення
Валюта	Сирійський фунт

Баасистська Сирія, офіційно Сирійська Арабська Республіка (САР) (араб. اَلْجُمْهُورِيَّةُ ٱلْعَرَبِيَّةُ ٱلْسُوْرِيَّة al-Jumhūriyyah al-ʿArabiyyah as-Sūriyyah) — період історії сирійської держави з 1963 по 2024, коли вона перебувала під владою однієї партії — сирійського регіонального відділення^[en] Арабської соціалістичної партії Баас. З 1971 року і до її падіння в 2024 році країною правила родина Асадів, через що її часто називали режим Асада.

Режим виник у 1963 році внаслідок державного перевороту, здійсненого алавітськими військовими офіцерами-баасистами. Інший переворот у 1966 році^[en] призвів до того, що Салах Джадид став фактичним лідером країни, а Нуреддін аль-Атасі — президентом. У 1970 році Джадида й аль-Атасі усунув Хафез аль-Асад під час державного перевороту 1970 року^[en]. Наступного року Асад став президентом після «виборів», які вважаються фіктивними.

Після приходу до влади Асад реорганізував державу за сектантським принципом (представники сунітів та інших груп стали формальними фігурами у політичних інституціях, тоді як алавіти взяли під контроль армію, розвідку, бюрократію та органи безпеки). Баасистська Сирія також здійснила окупацію значної частини сусіднього^[en] Лівану під час громадянської війни в Лівані, у той час як ісламістське повстання проти режиму Асада призвело до того, що режим вчинив різанину в Хамі 1981 року^[en] та 1982 року. Режим вважався одним із найрепресивніших у новітній історії, зрештою досягнувши тоталітарного рівня,^[1] і послідовно входив до числа «найгірших» у рейтингах Freedom House.^[2]

Хафез аль-Асад помер у 2000 році, і його наступником став син — Башар аль-Асад, який зберіг аналогічний рівень контролю. Убивство^[en] ліванського прем’єра Рафіка Харірі у 2005 році спровокувало Кедрову революцію, внаслідок якої режим змушений був вивести війська з Лівану. Масові протести^[en] проти баасистського режиму у 2011 році під час Арабської весни спричинили громадянську війну в Сирії між опозицією, урядом, а згодом — ісламістами на кшталт ІДІЛ, що підірвало контроль режиму Асада над територією. Водночас баасистський уряд зберігав позиції на значних територіях і зумів повернути частину втраченого за підтримки Росії, Ірану та Хезболли. У грудні 2024 року серія неочікуваних наступів різних повстанських угруповань завершилася крахом режиму.

Після падіння Баасистського Іраку у 2003, Сирія залишалася єдиною країною, якою правили необаасисти. Вона мала розвинений культ особи навколо родини Асадів і зазнавала широкої критики за жорстокі репресії всередині країни та воєнні злочини. До падіння режиму Сирія займала четверте місце серед найнестабільніших країн в Індексі нестабільних держав 2024 року й була однією з найнебезпечніших країн у світі для журналістів. Свобода преси була надзвичайно обмеженою — країна посіла друге місце з кінця у світовому індексі свободи преси 2024 року. Вона була найкорумпованішою державою в регіоні MENA та другою за рівнем корупції у світі за індексом 2023 року. Сирія також перетворилася на епіцентр підконтрольної Асаду індустрії каптагону, щорічно експортувала наркотики на мільярди доларів і стала однією з найбільших наркодержав світу.

Примітки

↑
Джерела, що описують Баасистську Сирію як тоталітарну державу:
- Khamis, B. Gold, Vaughn, Sahar, Paul, Katherine (2013). 22. Propaganda in Egypt and Syria's "Cyberwars": Contexts, Actors, Tools, and Tactics. У Auerbach, Castronovo, Jonathan, Russ (ред.). The Oxford Handbook of Propaganda Studies. New York, NY: Oxford University Press. с. 422. ISBN 978-0-19-976441-9.
- Wieland, Carsten (2018). 6: De-neutralizing Aid: All Roads Lead to Damascus. Syria and the Neutrality Trap: The Dilemmas of Delivering Humanitarian Aid Through Violent Regimes. London: I.B. Tauris. с. 68. ISBN 978-0-7556-4138-3.
- Meininghaus, Esther (2016). Introduction. Creating Consent in Ba'thist Syria: Women and Welfare in a Totalitarian State. I.B. Tauris. с. 1—33. ISBN 978-1-78453-115-7.
- Sadiki, Larbi; Fares, Obaida (2014). 12: The Arab Spring Comes to Syria: Internal Mobilization for Democratic Change, Militarization and Internationalization. Routledge Handbook of the Arab Spring: Rethinking Democratization. Routledge. с. 147. ISBN 978-0-415-52391-2.
- Kosyakova, Kanas, Yuliya, Agnieszka, ред. (2024). Migration and integration. Frontiers Media SA. с. 120. ISBN 9782832547168.
↑ Worst of the Worst 2011 (PDF). Freedom House. 2011. Архів (PDF) оригіналу за 2 лютого 2025. Процитовано 2 лютого 2025.

Див. також

[tots-1] Джерела, що описують Баасистську Сирію як тоталітарну державу:
Khamis, B. Gold, Vaughn, Sahar, Paul, Katherine (2013). 22. Propaganda in Egypt and Syria's "Cyberwars": Contexts, Actors, Tools, and Tactics. У Auerbach, Castronovo, Jonathan, Russ (ред.). The Oxford Handbook of Propaganda Studies. New York, NY: Oxford University Press. с. 422. ISBN 978-0-19-976441-9.

Wieland, Carsten (2018). 6: De-neutralizing Aid: All Roads Lead to Damascus. Syria and the Neutrality Trap: The Dilemmas of Delivering Humanitarian Aid Through Violent Regimes. London: I.B. Tauris. с. 68. ISBN 978-0-7556-4138-3.

Meininghaus, Esther (2016). Introduction. Creating Consent in Ba'thist Syria: Women and Welfare in a Totalitarian State. I.B. Tauris. с. 1—33. ISBN 978-1-78453-115-7.

Sadiki, Larbi; Fares, Obaida (2014). 12: The Arab Spring Comes to Syria: Internal Mobilization for Democratic Change, Militarization and Internationalization. Routledge Handbook of the Arab Spring: Rethinking Democratization. Routledge. с. 147. ISBN 978-0-415-52391-2.

Kosyakova, Kanas, Yuliya, Agnieszka, ред. (2024). Migration and integration. Frontiers Media SA. с. 120. ISBN 9782832547168.

[2] Khamis, B. Gold, Vaughn, Sahar, Paul, Katherine (2013). 22. Propaganda in Egypt and Syria's "Cyberwars": Contexts, Actors, Tools, and Tactics. У Auerbach, Castronovo, Jonathan, Russ (ред.). The Oxford Handbook of Propaganda Studies. New York, NY: Oxford University Press. с. 422. ISBN 978-0-19-976441-9.

[3] Wieland, Carsten (2018). 6: De-neutralizing Aid: All Roads Lead to Damascus. Syria and the Neutrality Trap: The Dilemmas of Delivering Humanitarian Aid Through Violent Regimes. London: I.B. Tauris. с. 68. ISBN 978-0-7556-4138-3.

[4] Meininghaus, Esther (2016). Introduction. Creating Consent in Ba'thist Syria: Women and Welfare in a Totalitarian State. I.B. Tauris. с. 1—33. ISBN 978-1-78453-115-7.

[5] Sadiki, Larbi; Fares, Obaida (2014). 12: The Arab Spring Comes to Syria: Internal Mobilization for Democratic Change, Militarization and Internationalization. Routledge Handbook of the Arab Spring: Rethinking Democratization. Routledge. с. 147. ISBN 978-0-415-52391-2.

[6] Kosyakova, Kanas, Yuliya, Agnieszka, ред. (2024). Migration and integration. Frontiers Media SA. с. 120. ISBN 9782832547168.

[2] Worst of the Worst 2011 (PDF). Freedom House. 2011. Архів (PDF) оригіналу за 2 лютого 2025. Процитовано 2 лютого 2025.

[1]

[2]

Баасистська Сирія

Примітки

Див. також

Portal di Ensiklopedia Dunia