Байрак Олена Миколаївна
Олена Миколаївна Ба́йрак, за прізвищем чоловіка — Смоляр (7 серпня 1957, Полтава — 4 лютого 2018, c. Підпечери, Івано-Франківська область) — український біолог, доктор біологічних наук, професор. Автор природоохоронних фотовиставок, проекту створення регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський». БіографіяНародилася 7 серпня 1957 року у Полтаві. 1975 р. — закінчила середню школу № 2. З дитинства полюбляла музику, згодом виявились композиторські здібності. Закінчила дитячу музичну школу № 1 по класу фортепіано, а в 16 років самотужки опанувала ще один музичний інструмент — гітару, що стала її вірною супутницею на все життя, яке було завжди наповнене музикою і піснями. 1976—1979 рр. — і керівником вокально-інструментального ансамблю «Емпіреї», співала в народному хорі «Калина» Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка, 1980 р. — заснувала ансамбль політичної пісні «Факел», 1976—1981 р. — закінчила Полтавський педагогічний інститут (нині Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка), де відтоді й працювала. Пройшла шлях від студентки, асистента кафедри ботаніки до доктора біологічних наук (2001), професора (2003). Наукова діяльність1987 р. — кандидатська дисертація на тему «Лишайники Лівобережної Лісостепової України». 1987—1991 р. — була членом вокальної групи «Джерело» природничого факультету інституту. Їй належать слова та музика більш як 50 пісень про природу, зібраних на тематичних дисках:
Які вона майстерно виконувала, адже мала абсолютний музичний слух та неповторний голос. Любов до природи Олена Миколаївна подавала не тільки у віршах і піснях, а й у фотографіях і відеофільмах про раритети флори Полтавщини, екзоти Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, Устимівський та Криворудський дендропарки тощо. З початку 90-х років тісно співпрацювала з Міжвідомчою комплексною лабораторією наукових основ заповідної справи Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України і Міністерства екобезпеки України. Брала участь у створенні понад 150 природно-заповідних об'єктів Полтавської області, завдяки чому площа заповідних територій збільшилась майже в десять разів. Здійснювала моніторинг рослинного світу заповідних об'єктів. 2001 р. — докторська дисертація на тему «Фіторізноманітність Лівобережного Придніпров'я». З 2001 по 2006 – завідувала кафедрою екології та охорони довкілля. 2006 р. — переїхала до Києва, де рік працювала в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України провідним науковим співробітником відділу ландшафтного будівництва. 2007—2010 рр. — заступник директора з наукової роботи Наукового Центру екомоніторингу і біорізноманіття мегаполісу НАН України. 2010 р. — директор Центру заповідної справи, рекреації та екологічного туризму. 2012—2018 рр. — до останніх днів очолювала кафедру заповідної справи навчально-наукового інституту економіки та екології природокористування Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління. Напрями наукових досліджень:
Сформувала власну наукову школу. Під її керівництвом захищено вісім кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Ботаніка» та «Екологія». Автор понад 300 наукових та 50 навчально-методичних публікацій, в тому числі 15 монографій, підручника «Біологія» для вищих навчальних закладів, навчальних програм і посібників, статей у фахових виданнях, збірниках матеріалів конференцій, буклетів, проспектів, календарів.
Широко відомі її книги про поширення рідкісних рослин, рослинний світ і біорізноманіття заповідних територій Полтавщини:
Засновниця серії науково-популярних видань «Видатні дослідники та природоохоронці України», в якій за період з 2011 по 2016 рр. — вийшли п'ять книг, присвячених відомим ученим-ботанікам. В ландшафтний парк «Нижньоворсклянський» вчена вкладала душу. Тут були створені екологічно-туристичні маршрути, проводились тематичні екскурсії, закладений фруктовий сад, дендропарк, відкритий “Музей природи і мистецтва”. Місією Олени Миколаївни було звернути увагу на перспективи заповідних об’єктів як пересічного населення, так і влади. Неодноразово вона організовувала наукові експедиції, видавали наукові праці та буклети. [2] 2012 р. — у запровадженій нею серії видань «Національна екомережа і природно-заповідний фонд України» побачили світ шість вишуканих книжок, серед яких дві про заповідні об'єкти Полтавщини. Її колега В. М. Самородов стверджує: вона сьогодні практично найбільший знавець рослинного світу Полтавщини, її стараннями площі заповідних територій нашого краю за останні 20 років збільшилися майже вдесятеро[3]. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського створено іменний фонд О. М. Байрак, який на сьогодні нараховує близько 500 одиниць. До його складу увійшли ботанічні збори, наукові праці, документи, альбоми з фотовідбитками, особисті речі інше. Трагічно загинула в автокатастрофі 3 лютого 2018 на Івано-Франківщині[4]. Похована у Полтаві. Вшанування пам'ятіУ місті Полтава є вулиця Олени Байрак. Вибрані праці
Література
Посилання
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia