«Балада Редінзької в'язниці» (англ.The Ballad of Reading Gaol) — поема ірландського письменника Оскара Вайлда, опублікована в 1898 році під псевдонімом С.3.3 (блок С, майданчик 3, камера 3).[1] Поема описує історію повішання, що відбулось в Редінзькій в'язниці 7 липня 1896 року, коли Вайлд відбував там своє покарання за «сороміцьку непристойність».
Вайлд розповідає про повішання тридцятирічного солдата на ймення Чарлз Томас Вулрідж[2] (англ.Charles Thomas Wooldridge), який перерізав горло своїй дружині.[3][4]
Поему можна розділити на дві частини:
реакція в'язнів на те, що одного з них засудили на страту;
полемічна дискусія про природу правосуддя та звинувачення в надмірній жорстокості в'язничної системи.
Відомі уривки
Деякі уривки з поеми стали відомими:
Англійський оригінал
Український переклад 1
Український переклад 2
Yet each man kills the thing he loves,
By each let this be heard,
Some do it with a bitter look,
Some with a flattering word,
The coward does it with a kiss,
The brave man with a sword!
Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди — боягуз,
Сміливець же — ножем.[5].
Коханих кожен убива —
І зна про це загал, —
Вбиває слово нищівне,
Облуда, пристрасть, шал;
Цілунок — зброя боязким,
Сміливому — кинджал! [6].
Вайлдова камера в Редінзькій в'язниці (сьогоднішній вигляд)
Останній катрен 4-го розділу використаний як епітафія на могилі Вайлда:
Англійський оригінал
Український переклад 1
Український переклад 2
Yet all is well; he has but passed
To life's appointed bourne:
And alien tears will fill for him
Pity's long-broken urn,
For his mourners will be outcast men,
And outcast always mourn.
Того, що суджено в житті,
Він досягнув усе ж;
І хай не рідні - та чужі
Його оплачуть все ж:
Такі ж вигнанці, як і він,
І чий відчай - без меж.[5]
Спочинь! Судилося тобі
Поневіряння й глум.
Твій жереб інших спонукав
До невеселих дум;
Але ж знедолені і так
Приречені на сум.[6]
В сій баладі Уайльд, якого з попередніх поезій знали ми як віддавала найтонших естетичних і еротичних почувань і який в своїй артистичній творчості відчужувався, якомога найбільше, від дійсного життя, — в сій баладі Уайльд знайшов таку силу трагізму, таку потрясаючу простоту в відданню сірих фактів одного страченого життя, такий переконуючий акцент щирості, що балада його займає і на все займатиме окреме місце в літературі цілого світу[8].
«Балада про Рідінгську в'язницю» – може бути, один з найкращих творів про в'язничне життя, який чимало причинився до поліпшення життя в'язнів і до загальної в'язничної реформи[9].
