Басарія Етері Федорівна

Басарія Етері Федорівна
Басарія Етері Федорівна
Народилася	3 червня 1949 ; Кутолd, Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Померла	13 травня 2013 (63 роки) ; Київ, Україна
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	прозаїк, спеціальний кореспондент, редакторка, перекладачка
Alma mater	МДУ (1972) і Літературний інститут імені Горького (1973)
Заклад	Труд[d] і Правда Украины
Знання мов	російська і абхазька
Мова творів	абхазька і російська
Членство	Спілка радянських письменників України
Нагороди	Літературна премія імені Володимира Короленка (1999)

Етері́ Фе́дорівна Басарі́я (3 червня 1949, Кутол — 13 травня 2013, Київ) — український прозаїк, перекладач; член Спілки радянських письменників України з 1979 року та Спілки письменників Абхазії з 2003 року^[1].

Життєпис

Народилася 3 червня 1949 року в селі Кутолі (нині Очамчирський район самопроголошеної Республіки Абхазії). 1972 року закінчила Московський державний університет імені Михайла Ломоносова, 1973 року — Літературний інститут імені Максима Горького в Москві.

З 1973 року мешкала у Києві. До 1980 року працювала в пресцентрі Інституту кібернетики^[1], журналістом у засобах масової інформації, зокрема у 1973—1974 роках — редактор журналу «Кибернетика»; у 1989—1999 роках — спеціальний кореспондент газети «Труд»; у 2000—2002 роках — редактор журналу «Доктор»^[2]; у 2002—2004 роках — завідувач відділу культури газети «Правда Украины»^[1].

Померла в Києві 13 травня 2013 року.

Творчість

Її літературний дебют відбувся у 1972 році на сторінках журналу «Юность». Згодом її повісті та оповідання неодноразово публікувалися в журналі «Радуга», «Алашара» (у перекладі з російської), «Абаза» та інших виданнях. Писала російською та абхазькою мовами. Її творчість переважно зосереджена на зображенні життя абхазького народу, з акцентом на нелегкі долі людей старшого покоління. Авторка книжок:

«Птицам — небо» (Сухумі, 1975);
«На нашей стороне» (Київ, 1977);
«Великан и дельфин» (Сухумі, 1979);
«Первые километры» (Москва, 1980);
«Такая жаркая земля» (Сухумі, 1980);
«Реджеб и его родичи» (Київ, 1982);
«Взгляд поверх ворот, выходящих на луг» (Київ, 1985);
«И говорили они до утра» (Москва, 1986);
«Щадящий режим» (Київ, «Радянський письменник», 1988);
«Дым сказки» (1988);
«Дыдын и Мыдын» (Київ, 1988);
«На перекрёстке» (Київ, 1989);
«Живая ветвь» (Харків, 1990);
«Нар» (Сухумі, 1990);
«Ги во владениях Обра» (Київ, 2004);
«Я читаю сам» (2008);
«Принцесса и Чарик» (2008);
«Велике прибирання» (2008);
«З мамою в крамниці» (2008);
«Ослик Сорри» (2009).

Також автор низки статей про абхазьких письменників Іуа Когонію, Геннадія Аламіа, Таїфа Аджбу та інших^[1].

Низку її творів перекладено абхазькою, італійською, українською (перекладачі В. Положій і А. Таран^[3]), німецькою мовами^[1].

Переклала російською мовою другу книгу роману Баграта Шинкуба «Розсічений камінь», історичний роман Віталія Амаршана «Апсха» (виданий у 2003 році у Сухумі під назвою «Леон Апсха», 2-ге видання — під назвою «Апсха»; Сухумі, 2012)^[1].