Бджола (міфологія)

Бджола в Егейській культурі та культурі народів Близького Сходу, зокрема Стародавнього Єгипту, вважалася священною комахою, яка сполучала дійсний світ природи із потойбічним світом. Зображення бджіл на коштовних прикрасах часто знаходять у похованнях, а мікенські гробниці-толоси навіть мають форму бджолиних вуликів.

Бджільництво було мінойським ремеслом, а зброділий медовий напій греки почали вживати набагато раніше за вино^[1].

Бджола була емблемою Потнії, мінойсько-мікенської богині, також відомої як «Пречиста Матір Бджола».^[2] . Її жриці отримували назву «Мелісса», що у перекладі означає бджола^[2]. Крім того жриці, що поклонялися Артеміді і Деметрі, також називалася меліссами.^[3]. Дельфійська піфія часто згадується як бджола, і Піндар зазначає, що вона ще довгий час після узурпації Дельфійського оракула Аполлоном, як і раніше, називалася «Дельфійською Бджолою»^[4][5].

Гомерівський гімн Аполлону визнає, що дар пророцтва Аполлона вперше прийшов до нього від трьох дівчин-бджіл, які зазвичай ототожнюються з Фріями. Фрії були трійцею до-грецької егейської богині-бджоли. В Каміросі на острові Родос знайдена серія карбованих золотих пластинок із зображенням богині-бджоли^[6]. Ці пластинки датуються добою архаїки, однак сама богиня як символ повинна бути набагато давнішою.

Мешканці пустелі Калахарі народ Сан розповідає про бджолу, яка перенесла богомола через річку. Змучена бджола залишила богомола на плавучій квітці, однак залишила сім'я в тілі богомола, перш ніж померла. Насіння зросло, щоб стати першою людиною.

Згідно з єгипетською міфологією, бджоли виникли із сліз бога сонця Ра, коли вони приземлилися на пісок пустелі. Тятива луку Ками, індуїстського богу кохання, суцільно складалася із бджіл.

І стародавні греки, і Атхарва-веда^[7], пов'язували дар красномовства із медовими вустами: Ахіллес^[8] і Піфагор, як переказували греки, будучи немовлятами, вигодовувались медом, а губи Платона і Піндара^[9][10] були помазані ним.

• Cook, A.B. «The bee in Greek mythology» 1895 Journal of the Hellenic Society 15 pp 1ff, noted by Harrison 1922:443 note 1.
• Harrison, Jane Ellen, (1903) 1922. Prolegomena to the Study of Greek religion, third edition, pp 91 and 442f.
• Engels, David/Nicolaye, Carla (eds.), 2008, «Ille operum custos. Kulturgeschichtliche Beiträge zur antiken Bienensymbolik und ihrer Rezeption», Hildesheim (Georg Olms-press, series Spudasmata 118).
• James W. Johnson, «That Neo-Classical Bee» Journal of the History of Ideas 22.2 (April 1961), pp. 262–266.
• Haralampos V. Harissis, Anastasios V. Harissis. Apiculture in the Prehistoric Aegean.Minoan and Mycenaean Symbols Revisited. 2009. British Archaeological Reports S1958, ISBN 9781407304540
• Kerenyi, Karl 1976. Dionysos: Archetypal Image of Indestructible Life (Princeton: Bollingen Press)
• Neustadt, Ernst 1906. De Jove cretico, (Berlin). Chapter III «de Melissa dea» discusses bee-goddesses and bee-priestesses in Crete.
• Scheinberg, Susan 1979. «The Bee Maidens of the Homeric Hymn to Hermes» Harvard Studies in Classical Philology 83 (1979), pp. 1–28.