Берназюк Ян Олександрович

Берназюк Ян Олександрович
Народився	16 січня 1979(1979-01-16) (46 років) с. Вашківці, Сокирянський район, Чернівецька область
Громадянство	Україна
Місце проживання	Київ
Діяльність	правознавство
Alma mater	Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Вчене звання	професор
Заклад	Верховний Суд
Титул	заслужений юрист України, другий ранг державного службовця
Посада	суддя Верховного Суду[1]
Головував	директор департаменту Фонду державного майна України (2015—2016), керівник Служби, керівник Головної служби Секретаріату Президента України (2006—2009), директор Державного департаменту з питань банкрутства (2006), директор департаменту Міністерства економіки України (2006)
Нагороди

Берназюк Ян Олександрович (нар. 16 січня 1979(19790116), с. Вашківці, Сокирянський район, Чернівецька область) — український правознавець, науковець, фахівець з адміністративного права та судочинства, заслужений юрист України, професор, доктор юридичних наук. З 15 грудня 2017 року обіймає посаду судді Верховного Суду.

Народився 16 січня 1979 року в селі Вашківці Сокирянського району Чернівецької області.

2001 року здобув кваліфікацію магістра права в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

У липні 2001 року — липні 2004 року обіймав посаду провідного спеціаліста Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України «Укрспецімпексбанк».

У липні — вересні 2004 року — заступник начальника відділу Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області.

У вересні 2004 року — лютому 2006 року — головний юрисконсульт, начальник відділу Національного банку України.

2005 року захистив кандидатську дисертацію (рішення Президії Вищої атестаційної комісії України від 13.04.2005 № 8-11/3) на тему «Банки як суб'єкти податкових правовідносин».

У лютому — квітні 2006 року — директор юридичного департаменту Міністерства економіки України. У березні 2006 року присвоєно п'ятий ранг державного службовця^[2].

У квітні — жовтні 2006 року — директор Державного департаменту з питань банкрутства^[3].

У жовтні 2006 року — липні 2009 року — керівник Служби, керівник Головної служби забезпечення зв'язків з Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України Секретаріату Президента України. У листопаді 2006 року присвоєно третій ранг державного службовця^[4]. У грудні 2008 року присвоєно другий ранг державного службовця^[5].

У грудні 2006 року — квітні 2010 року — член наглядової ради відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», член наглядової ради відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»^[6][7][8].

У лютому 2009 року — листопаді 2010 року — доцент кафедри Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

У листопаді 2010 року — грудні 2012 року — радник, начальник управління протидії корупції та контрольно-ревізійної роботи^[9], помічник Міністра надзвичайних ситуацій України.

У 2011 році присвоєно вчене звання доцента (рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 23.12.2011, протокол № 2/02-Д).

У грудні 2012 року — березні 2013 року, лютому — березні 2014 року — професор кафедри Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

У березні 2013 року — лютому 2014 року — радник Голови Верховної Ради України.

2014 року захистив докторську дисертацію (рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 26.06.2014).

У березні 2014 року — січні 2015 року — помічник Міністра фінансів України.

У січні — липні 2015 року — заступник завідувача секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.

У липні 2015 року — квітні 2016 року — директор департаменту конкурентних продажів об'єктів приватизації^[10] Фонду державного майна України.

У квітні — серпні 2016 року — заступник начальника управління, заступник директора департаменту Міністерства інфраструктури України.

У вересні 2016 року — листопаді 2017 року — професор кафедри Київського національного торговельно-економічного університету.

З грудня 2017 року — суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді^[1].

2020 року присвоєно вчене звання професора (рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 24.09.2020).

З 2018 року Ян Берназюк є активним членом спільноти Інституту Аспена Києва, де бере участь у заходах програмного напряму «Справедливість, закон і суспільство». Він долучається до експертних діалогів, які об'єднують представників судової влади, урядовців, народних депутатів, правників та представників громадянського суспільства. Тематика цих обговорень охоплює такі ключові для України питання, як функціонування конституціоналізму в екстремальних умовах воєнного стану, реформування системи соціального забезпечення та проблеми виконання судових рішень у цій сфері. Метою таких діалогів є пошук консенсусних рішень та розробка стратегій для подолання системних викликів, що стоять перед державою^[11][12].

У березні 2025 року Я. О. Берназюк став одним із перших спікерів нового комунікаційного проєкту — «Подкасту Верховного Суду», реалізованого у співпраці з Програмою підтримки ОБСЄ для України. Перший випуск подкасту був присвячений темі касаційної скарги. Разом з іншими суддями Верховного Суду Ян Берназюк висловив міркування щодо оформлення та змістового наповнення цього процесуального документа, пояснивши ключові аспекти, на які варто звертати увагу при його підготовці^[13][14].

Я. О. Берназюк послідовно досліджує вплив штучного інтелекту на правосуддя та відстоює позицію його обережного використання у судовій сфері. У своїх заявах він підкреслює, що ШІ може автоматизувати класифікацію справ, добір релевантної практики й формування типових документів, однак має залишатися лише допоміжним інструментом. Берназюк акцентує на принципі пропорційності та відповідальності судді як ключовій засаді співпраці людини й технології^[15].

У червні 2025 року Ян Берназюк взяв участь у професійній дискусії «Зловживання правами: зміст, форми і засоби протидії», що була організована Секцією суддів Асоціації правників України спільно з іншими правничими об'єднаннями. Під час заходу він висвітлив особливості реагування на зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві. Зокрема, він зазначив, що з огляду на специфіку адміністративної юрисдикції, зокрема складність забезпечення конституційних принципів рівності та змагальності для сторін, суди рідко накладають штрафи за зловживання правами. Натомість більш поширеними заходами протидії є винесення попереджень та залишення скарг без розгляду. Також у ході дискусії Ян Берназюк висловив позицію щодо застосування технологій штучного інтелекту (ШІ) учасниками судових проваджень. Посилаючись на ухвалу Касаційного господарського суду у складі ВС, він наголосив, що апелювання до «позиції» ШІ з метою критики судового рішення є неприйнятним та може розцінюватися як зловживання процесуальними правами. Водночас він уточнив, що це не означає повної заборони на використання ШІ, оскільки Кодекс суддівської етики допускає його застосування суддями в певних межах^[16][17][18].

Під час підготовки суддів Вищого антикорупційного суду, організованої Національною школою суддів України у співпраці з Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва, Ян Берназюк виступив з доповіддю на тему «Штучний інтелект у правосудді: ризики алгоритмічної упередженості та дискримінації». Під час лекції він ознайомив слухачів з такими концепціями, як алгоритмічна упередженість, проблема «чорної скриньки», парадокс Моравека та закон Амари в контексті сприйняття нових технологій. Особливу увагу він приділив «дилемі кентавра» у правосудді, яка описує виклик у визначенні меж відповідальності між суддею та штучним інтелектом. Крім теоретичних аспектів, він проаналізував ключові нормативні документи, що регулюють використання ШІ в Україні, зокрема Кодекс суддівської етики та релевантну практику Верховного Суду^[19][20][21].

Протягом 2022-2024 років здійснив 4 офіційних відрядження за кордон у межах співпраці Верховного Суду та Національної школи суддів України до Естонії, Польщі, Литви та Франції^[22].

Ян Берназюк є одним із українських експертів у сфері протидії стратегічним позовам проти участі громадськості (SLAPP). Він бере активну участь у міжнародних та національних заходах, присвячених цій проблематиці, а також займається навчальною діяльністю. У листопаді 2024 року він представляв українську судову владу на Європейській конференції з протидії SLAPP у Страсбурзі. Захід був організований Коаліцією проти SLAPP в Європі (CASE) та Радою Європи для обговорення та просування нових європейських правових інструментів, зокрема Директиви ЄС 2024/1069. Як лектор і тренер, Ян Берназюк ділиться своїм досвідом із суддями місцевих та апеляційних судів. У лютому 2025 року на семінарі, організованому Національною школою суддів України, він виступив з лекцією «SLAPP – позови як виклик правосуддю». Під час виступу він розкрив інструменти ідентифікації таких позовів, юридичні підходи до їх розгляду та способи забезпечення балансу між правом на доступ до суду та захистом свободи слова. Крім того, він співпрацює з проєктом Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні» як суддя-тренер з питань SLAPP, сприяючи імплементації європейських стандартів у національну судову практику^{[23][24][25][26]}.

У липні 2025 року Ян Берназюк у складі делегації Верховного Суду взяв участь у Міжнародній конференції «Судові системи в перехідний період: реформи, інновації та правосуддя», що відбулася в місті Лімож (Франція). Захід об'єднав суддів, провідних міжнародних експертів та представників європейських інституцій для обговорення питань реформування судових систем та цифрової трансформації правосуддя. Під час конференції Ян Берназюк представив доповідь, присвячену викликам та перспективам упровадження штучного інтелекту (ШІ) в українську судову систему. У своєму виступі він наголосив, що ШІ може слугувати потужним помічником для суддів, однак виключна відповідальність за ухвалення рішень, оцінку доказів, а також за підтримання незалежності, неупередженості та суспільної довіри до судової влади залишається за суддею. Він також окреслив правові межі допустимості використання ШІ в судовому процесі та поінформував про заходи, спрямовані на підвищення цифрової компетентності суддів^[27][28][29].

Я. О. Берназюк представляв інтереси Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України «Укрспецімпексбанк», зокрема у Вищому господарському суді України^[30].

Представляв інтереси Територіального управління НБУ у Львівській області, зокрема у Вищому господарському суді України^[31].

Як помічник міністра надзвичайних ситуацій, був головою міжвідомчої робочої групи з розроблення проектів нормативно-правових актів, спрямованих на дерегуляцію підприємницької діяльності в частині забезпечення дотримання правил пожежної безпеки та процедури отримання документів дозвільного характеру у сфері пожежної безпеки^[32].

Фундація «Dejure» найменувала рішення колегії Верховного Суду, в якій брав участь суддя Я. О. Берназюк^[33], званням «Рішення-прогрес року» у 2019 році. Цим рішенням суд зобов'язав Вищу кваліфікаційну комісію суддів України опублікувати на своєму вебсайті всі рішення, які та прийняла, починаючи з 13.01.2011 (дата набрання чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації»)^[34].

У лютому 2020 року був нагороджений премією «Честь тижня» у справі, де був суддею-доповідачем^[35], за захист права на пенсію громадянина, який проживає за кордоном. Цю премію присуджує у відеоблозі «Честь і НЕчесть тижня» Ірина Шиба — експертка з судової реформи, відновного правосуддя та правосуддя для дітей у Фундації «Dejure»^[36][37].

Також серед інших резонансних судових рішень колегії Верховного Суду, у якій брав участь Я. О. Берназюк, є такі:

1. Верховний Суд остаточно визнав будівництво на ділянці на вулиці Олеся Гончара, 17-23, розташованої в буферній зоні Софії Київської (ЖК Fresco Sofia), незаконним^[38][39]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[40]
2. Верховний Суд у складі судді Я. О. Берназюка^[41] відмовився відкривати провадження у справі щодо відсторонення від посади судді голови Конституційного Суду Олександра Тупицького^[42]
3. Верховний Суд підтвердив скасування рішення ексголови Львівської ОДА Олега Синютки про ліквідацію Державного історико-архітектурного заповідника м. Львова^[43][44]
4. Верховний Суд ухвалив остаточне рішення про знесення незаконно збудованої 8-поверхівки біля могили цадика Нахмана в Умані на Черкащині^[45]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[46]
5. Верховний Суд підтвердив, що дії Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, спрямовані на запобігання самочинному втручанню у вигляд пам'ятки архітектури, зокрема з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня», є формою реалізації обов'язку держави захищати культурну спадщину як публічне благо^[47][48]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[49]
6. Постанова Верховного Суду у справі «ФК „Динамо“ Київ» проти Держгеокадастру" підтверджує обов'язок раціонального використання спортивних земель винятково за їхнім цільовим призначенням — для розвитку фізичної культури, а не комерційних цілей^[50]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[51]
7. Верховний Суд поставив остаточну крапку у справі про стягнення в дохід держави активів експрезидента Віктора Януковича. Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки закон прямо забороняє подальше оскарження рішень у справах про санкції, ухвалених Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду. Це рішення забезпечує невідворотність конфіскації майна, зокрема пов'язаного з резиденцією «Межигір'я» (ТОВ «Танталіт» та ТОВ «Дом Лесника»)^[52]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[53]
8. Верховний Суд визнав садибу Дмитрієва на Подолі єдиною комплексною пам'яткою архітектури. Це захищає останній такий архітектурний ансамбль на Подолі від руйнування та потенційної забудови. Під державною охороною тепер не лише окремі будівлі (2а, 2б та 2в), але й вся територія комплексу, включно з двором та господарськими спорудами^[54][55][56]
9. Постанова Верховного Суду остаточно підтвердила законність націоналізації ПриватБанку. Суд встановив, що навіть колишній власник банку не може скасувати рішення такого масштабу, не довівши прямого порушення власних, індивідуально виражених прав, чим унеможливив маніпуляції з абстрактними посиланнями на ризики для клієнтів. Таким чином, це рішення захищає інтереси держави та мільйонів платників податків, запобігаючи спробам ревізії одного з найважливіших антикризових заходів в історії України^[57][58]
10. Верховний Суд прямо встановив право прокурора оскаржувати незаконні дозволи за відсутності іншого уповноваженого на це органу. Таким чином, Суд забезпечив механізм захисту суспільних інтересів у збереженні надр, які належать українському народу, унеможлививши ситуації, коли потенційно незаконні рішення залишалися без судового контролю. Водночас, відступивши від своєї попередньої практики, Верховний Суд утвердив пріоритет суспільного інтересу над формальними перешкодами у доступі до правосуддя^[59]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[60]
11. Верховний Суд постановив, що всі дисертації, незалежно від того, коли їх захищали, можуть перевіряти на наявність плагіату. Це рішення нівелює часові обмеження для проведення експертизи наукових текстів на доброчесність, відкриваючи шлях до ретроспективного аналізу вже захищених дисертацій^[61][62][63]. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[64]
12. Касаційний адміністративний суд ухвалив остаточне рішення у резонансній справі, не дозволивши компанії «Юнайтед Енерджі» з орбіти Ігоря Коломойського уникнути сплати боргу перед державним «Укренерго» на суму понад 2,6 мільярда гривень. Центр протидії корупції, який активно слідкував за процесом, повідомив про перемогу держави , позитивно оцінивши рішення, яке унеможливило списання боргу та нівелювало ризики для відповідного кримінального провадження НАБУ, захистило фінансові інтереси держави, запобігло створенню небезпечного прецеденту на енергетичному ринку та посилило позиції правоохоронних органів у боротьбі з корупційними схемами^{[65][66][67][68]}. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[69]
13. Верховний Суд встановив абсолютну заборону на куріння, вживання та використання кальянів у закладах ресторанного господарства. У цьому рішенні, яке скасувало постанови судів нижчих інстанцій на користь бізнесу, Верховний Суд вперше надав тлумачення, згідно з яким надання послуги з приготування кальяну є формою стимулювання продажу тютюнових виробів. Суд наголосив, що законодавчі зміни від 11 липня 2022 року закрили юридичну прогалину, розширивши заборону з вузького терміну «куріння» на ширші поняття «вживання та використання», що унеможливило попередні способи обходу антитютюнових норм. Ця постанова отримала високу оцінку з боку громадських організацій у сфері охорони здоров'я та розглядається як фундаментальний крок у захисті права громадян на бездимне середовище, а також як важливий елемент гармонізації українського законодавства з Рамковою конвенцією ВООЗ та «антитютюновими» директивами Європейського Союзу^{[70][71][72][73]}. У цій справі суддя Я. О. Берназюк був суддею-доповідачем^[74]

У звіті про діяльність Касаційного адміністративного суду Верховного Суду 2019 року згадано Я. О. Берназюка як одного з найактивніших авторів блогів (7 блогів за 2019 рік)^[75].

2005 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Банки як суб'єкти податкових правовідносин» (спеціальність 12.00.07).

2014 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Конституційні основи правотворчості Президента України: теорія і практика» (спеціальність 12.00.02), науковий керівник — професор В. Л. Федоренко^[76][77].

Основні напрями наукових досліджень: правотворчість, верховенство права, штучний інтелект, правосуддя, адміністративне судочинство, єдність судової практики, фінансове право.

Публікації Я. О. Берназюка здобули авторитет серед науковців — станом на середину 2025 року наявні понад 600 посилань науковців на його праці^[78].

Ян Олександрович сформулював цілісну теорію конституційних основ правотворчості Президента України. Уперше обґрунтовано висновок про те, що конституційна правотворча та правозастосовна практика пішла трьома шляхами наділення Президента України безпосередніми нормотворчими повноваженнями:

1. делегування цих повноважень Верховною Радою України через прийняття законів;
2. тлумачення окремих положень Основного Закону в рішеннях Конституційного Суду України;
3. застосування низки нормотворчих повноважень главою держави «за вмовчанням»^[77].

Я. Берназюк використав багатий емпіричний ресурс, що підтверджується обсягом сотень проаналізованих у монографії та дисертації актів законодавства України та зарубіжних країн. Автор проаналізував практику застосування Президентом України своїх правотворчих повноважень протягом усього періоду існування, починаючи з 1991 року, а також позиції Конституційного Суду України з цих питань, викладені у проаналізованих понад 60 рішеннях та ухвалах, що винесені у різних справах^[79].

Уперше встановлено, що генезис конституційних основ правотворчості Президента України слід поділяти на п'ять самостійних етапів (станом на 2013 рік):

1. початковий етап, який бере свій початок від моменту видання першого акта Президента України, що ґрунтувався на положеннях Конституції Української РСР (1991—1995);
2. другий — етап дії Конституційного договору (1995—1996);
3. третій — дія Конституції України в первинній редакції 1996 року (1996—2004);
4. четвертий — етап конституційної реформи і набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України» 2004 року (2004—2010);
5. п'ятий — етап, який бере свій початок із винесення Конституційним Судом України у 2010 році рішення у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України та відновлення дії Конституції України у первинній редакції^[77].

Я. Берназюк запропонував поділ усіх конституційних повноважень Президента України та спеціально виокремив п'ятнадцять правотворчих повноважень. Таке групування дозволило дослідити всі акти правотворчості Глави держави, що є результатом фіксації виконання ним визначених Основним Законом функцій у в межах наявних повноважень^[79].

У дисертації Я. О. Берназюка вперше визначено систему актів правотворчості Президента України, у широкому розумінні, як сукупність актів його безпосередньої та опосередкованої правотворчості, останні з яких включають ініціативні, стимулюючі та контрольні акти глави держави; обґрунтовано необхідність розгляду правотворчої діяльності Президента України у розрізі двох самостійних, але взаємозумовлених процесів, а саме процесу прийняття акта, який починається з моменту належного оформлення правотворчої пропозиції та завершується набранням актом чинності, та процесу його реалізації, який починається з моменту набрання актом чинності та завершується припиненням його дії^[77].

Автор понад 400 наукових та науково-популярних публікацій. Є автором і співавтором монографій, посібників, наукових статей тощо^[78].

1. Берназюк Я. Конституційні основи правотворчості Президента України: теорія і практика: монографія. 2013. 502 с.
2. Нормотворча діяльність Президента України та її нормопроектне забезпечення: монографія / О. В. Скрипнюк, В. Л. Федоренко, Ю. Г. Барабаш, Я. О. Берназюк та ін.; за ред. О. В. Скрипнюка і В. Л. Федоренка. К.: НАДУ, 2011. 344 с.

1. Barikova A., Bernaziuk Y. Electronic Educational Dimension of Law Enforcement in a Pandemic and Post-Pandemic World. ECS Transactions. 2022. Volume 107. Number 1. URL: https://iopscience.iop.org/article/10.1149/10701.18465ecst
2. Берназюк Я. Принцип належного урядування (good governance): національна та європейська судова практика. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2021. Вип. 64. С. 189—197.
3. Берназюк Я. Принцип пропорційності у практиці Європейського суду з прав людини. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2021. С. 197—214.
4. Берназюк Я. Принцип легітимних очікувань (legitimate expectations): поняття та зміст. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2021. Вип. 3(15). С. 147—162
5. Берназюк Я. Поняття та особливості принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2021. С. 135—141.
6. Берназюк Я. Особливості застосування критерію «якості закону» під час вирішення публічно-правових спорів. Право і суспільство. 2020. Вип. 10. С. 6-14.
7. Берназюк Я. Особливості забезпечення єдності судової практики та відступу від правових позицій Верховного Суду (на прикладі вирішення публічно-правових спорів). Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2020. Вип. 2 (90). С. 77-89.
8. Dovhan A., Bernaziuk Yan., Tkachuk T. Internet of things technologies in medical sector: cyber security issues. Wiadomości Lekarskie. 2019. 72 (12). P. 2563—2567. URL: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32124786/
9. Берназюк Я. Форми участі інститутів громадянського суспільства у нормотворчому процесі. Конституційно-правові аналітичні студії. 2017. С. 43-51.
10. Берназюк Я. Методологія проведення наукових досліджень у сфері конституційного права на сучасному етапі: визначення основних завдань. Право України. 2014. С. 136—144.
11. Берназюк Я. Проблемні питання сплати банками збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Вісник Національного банку України. 2004. С. 41-45.

1. Берназюк Я. Категорія «якість закону» як складова принципу верховенства права та гарантія застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону. Судово-юридична газета. 2020. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/182593-kategoriya-yakist-zakonu-yak-skladova-printsipu-verkhovenstva-prava-ta-garantiya-zastosuvannya-sudom-naybilsh-spriyatlivogo-dlya-osobi-tlumachennya-zakonu
2. Берназюк Я. Співвідношення необхідності забезпечення єдності судової практики та відступу від правових позицій Верховного Суду (на прикладі вирішення публічно-правових спорів). Судово-юридична газета. 2020. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/177404-spivvidnoshe
3. Берназюк Я. Поняття та критерії мотивованості судового рішення як однієї з гарантій дотримання судами принципу верховенства права. Судово-юридична газета. 2019. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/133015-ponyattya-ta-kriteriyi-motivovanosti-sudovogo-rishennya-yak-odniyeyi-z-garantiy-dotrimannya-sudami-printsipu-verkhovenstva-prava
4. Берназюк Я. Конституційний принцип рівності і його особливості в адміністративному судочинстві. Судово-юридична газета. 2019. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/143839-konstitutsiyniy-printsip-rivnosti-ta-yogo-osoblivosti-v-administrativnomu-sudochinstvi
5. Берназюк Я. Про позови, які не підлягають судовому розгляду. Судово-юридична газета. 2019. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/140426-pro-pozovi-yaki-ne-pidlyagayut-sudovomu-rozglyadu
6. Берназюк Я. Право на доступ до судового захисту в контексті дотримання строків звернення до суду, практика ЄСПЛ. Судово-юридична газета. 2018. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/123832-pravo-na-dostup-do-sudovogo-zakhistu-v-konteksti-dotrimannya-strokiv-zvernennya-do-sudu-praktika-yespl

Указом Президента України в серпні 2008 року «за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 17-ї річниці незалежності» присвоєно звання «Заслужений юрист України»^[80].

1. Довідка. Берназюк Ян Олександрович