Бетті Робінсон
Елізабет «Бетті» Робінсон (англ. Elizabeth "Betty" Robinson), у шлюбі Шварц (англ. Elizabeth Schwartz; 23 серпня 1911, Рівердейл, США — 18 травня 1999, Денвер, США) — американська легкоатлетка, спринтерка, олімпійська чемпіонка та володарка світового рекорду з бігу на 100 метрів[2]. Перша в історії жінка, яка виграла олімпійську медаль з легкої атлетики[3]. ЖиттєписНародилась 23 серпня 1911 року в Рівердейлі — невеликому містечку на південь від Чикаго, в родині Гаррі та Елізабет Робінсон. Бігом серйозно почала займатись в Торнтонській міській старшій школі (англ. Thornton Township High School). 1928 року шкільний вчитель біології й за сумісництвом помічник тренера команди легкоатлетів Чарльз Прайс помітив Бетті, які бігла за приміським потягом, і був вражений її швидкістю. Прайс запропонував Робінсон серйозно зайнятись бігом. У своїх перших змаганнях вона взяла участь 30 березня 1928 року, це були змагання регіонального рівня, що проходили під егідою жіночого легкоатлетичного клубу Іллінойса[4]. Робінсон фінішувала другою на дистанції 100 метрів, поступившись лише Гелен Філкі, тогочасній рекордсменці США на цій дистанції. Незабаром, на змаганнях в Чикаго, що проходили в рамках підготовки до Олімпійських ігор, Бетті Робінсон встановила новий світовий рекорд з бігу на 100 метрів — 12 секунд[3]. На літніх Олімпійських іграх 1928 року вперше проходили жіночі змагання з легкої атлетики, але з набагато меншою кількістю дисциплін, ніж у чоловіків. Ігри в Амстердамі були лише четвертими змаганнями 16-річної Робінсон, яка до того часу займалась спортом лише 4 місяці. У попередньому забігу Робінсон фінішувала другою, в півфіналі була першою і стала єдиною представницею США, яка потрапила до фінального забігу. Переможниця в фіналі була неоднозначна через невеликий відрив. Порадившись, судді віддали перемогу Робінсон з офіційним часом 12,2 сек. Робінсон стала першою в історії жінкою, яка виграла олімпійську медаль з легкої атлетики. Також в складі збірної США вона виграла срібну медаль в естафеті 4×100 метрів[3]. Після повернення до США на честь Робінсон були влаштовані паради в Нью-Йорку та Чикаго. Президент олімпійського комітету США Дуглас Макартур нагородив Бетті золотим кулоном, в рідному місті їй вручили срібний кубок та годинник з діамантами[3]. В 1931 році недалеко від Чикаго розбився біплан з Робінсон на борту. Спортсменка вижила, однак отримала серйозну травму голови, перелом ноги та руки, внаслідок чого 11 тижнів провела в лікарні. Для стабілізації ноги в неї було вставлено срібну спицю, чотири місяці Робінсон пересувалась лише в кріслі колісному або на милицях, її травмована нога стала коротшою на пів дюйма[скільки?][3]. Попри серйозну травму, Робінсон повернулась до спорту після 3.5-річної перерви. Вона була змушена починати забіг з високого старту, оскільки не могла стати на коліно. Однак Робінсон увійшла до складу збірної США на Олімпійських іграх 1936 року в Берліні. В естафеті 4×100 метрів американки виграли золоті медалі завдяки тому, що німецька легкоатлетка впустила естафетну паличку[3]. Після Олімпійських ігор 1936 року Робінсон завершила кар'єру легкоатлетки, але залишилась в спорті. Вона працювала тренеркою і суддею змагань з легкої атлетики. В 1939 році Робінсон одружилася з власником оббивної фірми Річардом С. Шварцом. Народила двох дітей: Річара Шварца-молодшого і Джейн Гемілтон. В останні роки життя Робінсон мала хворобу Альцгеймера та хворіла на рак. Вона померла в Денвері 18 травня 1999 року у віці 87 років[3]. Література
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
