Биков Володимир Борисович
Володи́мир Бори́сович Би́ков (24 червня 1957, Алчевськ) — український архітектор, художник, фотохудожник, перший у незалежній Україні єпархіальний архітектор; заслужений архітектор України.[1] ЖиттєписРодинаНародився в сім'ї робітників. Батько — Борис Якович Биков, учасник ІІ Світової війни, на початку війни потрапив у німецький полон. Однак, незважаючи на поневіряння, зумів зрозуміти і полюбити європейську родзинку — прагнення до культури. Був бібліофілом, зібрав книгозбірню, яка була найкращою у робітничому районі Алчевська, у віці 42-х років купив рояль і брав уроки музики. Хотів щоб і діти долучалися до культури. Донька потім стала професійною музиканткою, а син Володимир захопився історичною літературою та археологією Тура Геєрдала. Мати — Таїсія Іванівна (із дому Герасименко) — уродженка Смородино Тростянецького району із козацької родини, яка веде родовід від XV ст. НавчанняЗакінчив Алчевську с/ш № 1. Після школи 2 роки працював робочим на Алчевському металургійному комбінаті. Захоплювався історією, та археологією, у майбутньому планував цим займатися професійно.  У 1975-му через те, що назвав «Євангеліє» історичною книжкою мав проблеми із тодішньою владою. 1976 — був забраний до армії, спочатку служив у Самарканді (Туркестан) ВПС, закінчував службу в Сибіру. Саме в армії почав розвивати хист до малювання, брав уроки у відомого російського художника Віктора Бухарова (член Російської спілки художників). Після армії працював робочим на взуттєвій фабриці в Кременчуку. Поступив до Полтавського Інженерно-будівельного інституту на факультет архітектури. Закінчив з червоним дипломом та був направлений за розподілом районним архітектором Білопільського району Сумської області, через рік поступив заочно на аспірантуру до доктора архітектури Саркісова Сергія Карповича. 1999 — закінчив Харківський філіал Української Академії державного управління при Президентові України здобув кваліфікацію Магістра державного управління. Архітектор1989 — один із перших в Україні зайнявся «сакральною архітектурою» — відновлення церков. Двічі Лауреат Державної премії за досягнення в царині архітектури: 25 червня 1998 — перша премія № 686/98 «За реабілітацію історико-архітектурного середовища м. Глухова». 23 червня 2004 — премія № 673/2004 "За архітектуру стадіону «Ювілейний», де Володимир Биков керував проектом. 2002 — член-кореспондент Української академії архітектури. 2004 — член-кореспондент Академії будівництва. 2025 — головний вчений секретар Української академії архітектури.[1] Учасник всесвітніх конгресів архітекторів у Пекіні та Берліні. Має церковні нагороди за відродження храмів та монастирів Сумщини, Чернігівщини. Відновлював Глинську пустинь, Софронієвську пустинь. Загалом відновив більше 50 храмів у містах та селах Сумської області: Білопілля, Кролевець, Тростянець, Суми, Ямпіль, Конотоп (церква Олександра Невського), Лебедин. У складі авторського колективу збудовані і відновлені церкви:
1994 — 2016 займав посади головного архітектора області, та м. Суми. Керівник авторських колективів, що створили пам'ятник Голодомору в м. Лебедин та селі Піски, ці пам'ятники включені до національного реєстру. Керівник авторського колективу по створенню пам'ятника Конотопської битви в Шаповалівці. Архітектор багатьох «міських скульптур» у м. Суми: Дама з Парасолькою, Чехов, Михайло Лушпа, Ветеран, Пам'ятник чиновнику, пам'ятник Голубничому (Олімпієць) та ін.. ПубліцистикаАвтор книжки «Храми Сумщини»[2]. Автор низки статей в царині архітектури і будівництва. Автор проекту «Спадщина» — серія фільмів, присвячена православній архітектурі Сумської області.[3] РодинаМає 4-х дітей, 3 онуків. Старші син та донька — архітектори. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
