Блажко Віталій Олегович

Віталій Блажко
Віталій Олегович Блажко
Віталій Блажко; Віталій Олегович Блажко
Майор
Загальна інформація
Народження	22 липня 1989; Одеса
Смерть	8 травня 2022 (32 роки); м. Маріуполь, Донецька область, Україна; (Загинув внаслідок ворожого бомбування)
Національність	українець
Alma Mater	Харківський національний університет внутрішніх справ
Псевдо	«Хват»
Військова служба
Роки служби	2015—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна Російське вторгнення в Україну (2022) Битва за Маріуполь; ;
Нагороди та відзнаки
	Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»

Віта́лій Оле́гович Блажко́ — український військовослужбовець, майор Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув у ході російського вторгнення в Україну. Повний кавалер ордена «За мужність», лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Герой України (посмертно).

Життєпис

Блажко Віталій Олегович (позивний «Хват»), майор, командир снайперської групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ.

Народився 22 липня 1989 року в Одесі. В юності був активистом патріотичного руху, зокрема, 2011 року вступив до місцевого осередку організації «Патріот України».

Пройшов строкову військову службу у внутрішніх військах МВС України, вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, очно провчився рік, потому вирішив поєднати навчання зі службою в одеському спецпідрозділі міліції «Беркут».^[1] Після Революції гідності звільнився з міліції.

Навесні 2015 року добровольцем став на захист Батьківщини, одразу ж потрапивши на передову, під Широкине, де дістав перше поранення — осколкове у спину. Брав участь в АТО на сході України. Згодом сформував і очолив снайперський підрозділ полку «Азов». Протягом служби провів багато успішних військових операцій.

Навесні 2019 році в бою дістав тяжке поранення, внаслідок якого відбулася травматична ампутація 2/3 стоп обох ніг. Менш ніж за три місяці, після протезування у США — повернувся до строю. Відмовився від оформлення інвалідності, бо тоді не зміг би служити на бойовій посаді, а отже — воювати. Авторитетний бойовий командир, якого поважали побратими.

Під час російського вторгнення в Україну в 2022 році з першого дня брав участь у бойових діях на Маріупольському напрямку. Снайперський підрозділ «Азова» під командуванням Хвата завдав великих втрат загарбникам. За словами підлеглих, окрім належного для його посади керування з пункту управління, регулярно перебував на позиціях і особисто вступав у вогневий контакт з противником, знищуючи живу силу. Тим часом одна пара його протезів згоріла, друга була зламана, тож він пересувався на зламаних.

За участі Хвата в Маріуполі знищено й виведено з ладу близько 15—17 одиниць ворожої техніки і багато піхоти. Він також командував операцією, в ході якої взято полонених. Надавав медичну й іншу допомогу цивільним під ворожим вогнем та артобстрілами. Під час одного з виїздів на позиції авто, в якому перебував Хват з бійцями, знищила ворожа авіація, ті, хто вижили, зазнали тяжких поранень. Попри це Віталій двічі відмовився від евакуації гелікоптером, сказавши, що залишиться з побратимами до кінця.^[1]^[2]^[3]

8 травня 2022 року рашисти скинули на «Азовсталь» потужну авіабомбу, яка зруйнувала бункер, де перебували українські захисники. Серед багатьох загиблих був і Віталій Блажко^[4]...

Нагороди

Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[5]. Нагороду отримали з рук президента України Володимира Зеленського 24 серпня 2023 у м. Києві батьки Віталія Блажка під час урочистостей з нагоди Дня незалежності України^[2];
орден Богдана Хмельницького III ступеня (28 липня 2022) (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[6];
орден «За мужність» I ступеня (25.03.2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку^[7];
орден «За мужність» ІІ ступеня (27.06.2019) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[8];
орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Вшанування пам'яті

В Одеському ліцеї № 22 Одеської міської ради встановлено пам’ятну дошку^[4];
2024 року в місті Одесі вулицю Махачкалинську та узвіз Маринеска перейменували на вулицю й узвіз Віталія Блажка.