Блінов Микола Іванович

Микола Іванович Блінов
М. І. Блінов — студент Женевського університету. 1904
Народився	6 грудня 1881(1881-12-06) Житомир
Помер	24 квітня 1905(1905-04-24) (23 роки) Житомир
Поховання	Вільське кладовище
Громадянство	Російська імперія
Національність	росіянин
Мати	Марія Семенівна Блінова

Микола Іванович Блінов (6 грудня 1881, Житомир — 24 квітня 1905, Житомир) — російський студент, який намагався зупинити житомирський єврейський погром 1905 року і був вбитий погромниками^[1].

Микола Іванович Блінов народився в 1881 році в Житомирі, відомо про існування ще двох братів. Гімназистом їздив «на голод» під Уфу, де брав участь в будівництві столових і організації пекарень^{[К 1]}. Навчався в Київському університеті, після участі в студентських заворушеннях поїхав у Швейцарію, де продовжив навчання на інженерному факультеті Женевського університету. Вступив в бойову організацію есерів, брав участь у виготовленні бомб^[2][3].

У Женеві грав в університетському студентському театрі під керівництвом драматурга, публіциста і етнографа С. А. Ан-ського. У 1904 році С. А. Ан-ським ставилася п'єса Є. М. Чирикова «Євреї», в фіналі якої герой Блінова гине, рятуючи від погрому наречену. На цій сцені прем'єра була перервана через глядачів, більшість яких недавно втекли від погромів в Росії і в Україні, і не мали сил дивитися трагічну виставу через нещодавно перенесену наругу і пихологічну травму. За визначенням біографа М. І. Блінова, А. С. Ласкіна, Микола став «заручником цієї п'єси»: «Те, що Блінов не зіграв на сцені, через рік відбулося в житті»^[2][3].

На початку 1905 року повернувся на батьківщину, поїхав відвідати батьків в Житомир. У квітні в місті почався єврейський погром. Микола Блінов вийшов до погромників для переговорів і був убитий натовпом. Розправа була більш жорстокою, ніж з євреями, оскільки Блінов сприймався «зрадником». Били булижниками і багнетом в обличчя зі словами: «Хоч ти і росіянин, але сіціліст і гірше жидів, прийшов на захист їх»^[2][3][4].

Тіло Миколи Блінова було знайдено його матір'ю у моргу єврейської лікарні в числі жертв вуличних боїв^[2][3].

У кишені молодика було знайдено прощального листа:

Замість віри в чудотворні ікони, в благочестивих попів, в їх звернення до загальної любові я став вірити в людей, в той Божественний початок, який рухає їх на все гарне і наближає до царству Небесному, тобто до такого громадському порядку, який створить загальне щастя…^[2]

У Миколи Івановича Блінова залишилися батьки, дружина, двоє дітей, котрих погромники зробили сиротами^{[2][3][К 2]}.

Похований на Вільському кладовищі м. Житомира.

До більшовицького перевороту 1917 року ім'я Миколи Блінова, російського дворянина, було першим в поминальних списках в синагогах. На одній з житомирських синагог було встановлено меморіальну дошку на його честь. (У 1930-х роках синагога знищена радянською владою.)^[2][3]

У 21 столітті трагічна доля Миколи Івановича Блінова стала основою для документального роману «Будинок горить, годинник йде» А. С. Ласкіна (журнальний варіант оприлюднений в 2010 році)^[2][3][5].

У 2012 році в місті Аріель в Ізраїлі на честь Миколи Івановича Блінова були встановлені камінь і меморіальна табличка. На території кампусу Аріельского університету в пам'ять про нього посаджено лимонне дерево^[2][3][1].

• Ласкин А. С. Дом горит, часы идут: Документальный роман / Ласкін О. С. Будинок горить, годинник йде: Документальний роман. — СПб. : Алетейя, 2012. — 240 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-91914-600-1. (рос.)

• Ольга Шервуд. Николай Блинов. Русский. Дворянин. Отдал жизнь, защищая евреев [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.] // isralike.org, Posted on Ноябрь 4, 2016
• Микола Іванович Блінов. EtoRetro.ru - фотографії старих міст. Процитовано 1 лютого 2016.
• Аріель відновить справедливість щодо «єврейського» героя Миколи Блінова. IzRus: Новини російського Ізраїлю. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 1 лютого 2016.