Борисенко Володимир Йосипович

Володимир Йосипович Борисенко
Народився	1942(1942) с. Федунка, Полтавська область, УРСР
Помер	21 листопада 2022(2022-11-21)
Діяльність	історик
Alma mater	Київський державний університет
Галузь	історія
Заклад	Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Аспіранти, докторанти	Мірошник Родіон Валерійович
Нагороди

Борисенко Володимир Йосипович (1942, с. Федунка, Полтавська область) — український історик.

Випускник історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Кандидат (1976), доктор (1990) історичних наук, професор (1992).

З 1990 р. — доктор історичних наук, професор/завідувач кафедри історії України Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова).

За вагомий внесок в дослідженні історії України обраний академіком Української академії історичних наук.^{[джерело?]}

Є керівником наукової школи «Соціально-національні проблеми історії України другої половини XVII — початку XX ст.». Науковий консультант і керівник понад 30 дисертацій, з них 6 — докторських і 25 — кандидатських. Виступив опонентом по кількох десятках докторських і кандидатських дисертаціях.

Організатор і завідувач першої в педагогічних вузах незалежної України кафедри історії України. Засновник і голова першої в незалежній Україні Спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності методика навчання історії. Член кількох Спеціалізованих рад по захисту докторських і кандидатських дисертацій з історії України та всесвітньої історії.

Виступив ініціатором, безпосереднім виконавцем та керівником таких науково-суспільних проектів: визначення ролі демократичних сил у розвитку народної освіти в Україні другої половини XIX ст.; перегляду консервативних положень радянської історичної науки про Визвольну війну українського народу XVII ст.; спільно з В. А. Смолієм спростував положення про зміст та хронологічні рамки війни 1648—1654 р.; спільно з В. А. Смолієм замість визначення «Визвольна війна» обґрунтував та увів у наукову практику ідею про Національну революцію в Україні XVII ст.; став ініціатором і керівником розробки проблеми «Українсько-московитська війна 1658—1659 рр.»; вперше в історичній науці відійшов від традиційного зображення українсько-татарських відносин тільки як ворожих, при цьому комплексно довів тяглість і добросусідських, насамперед воєнних відносин між обома народами; реалізував колективний проект дослідження українсько-російських відносин у другій половині XVII ст. з нових науково-методичних позицій; започаткував і реалізував дослідження проблеми ролі учителів і учнівської молоді у суспільно-національному житті України другої половини XIX — початку XX ст.; ініціював наукову розробку проблеми співвідношення освіти і націотворення в Україні 20 — 30-х років XX ст.; розробив концепцію безперервного розвитку українського народу і його державності.

Під керівництвом професора сформувалася плеяда вчителів, викладачів, науковців і суспільно-політичних діячів з новим баченням місця України в європейській історії.

Багаторічний відповідальний редактор «Наукових записок» і «Наукового часопису НПУ ім. М. П. Драгованова». — Серія 6. — Історичні науки. Член редколегій багатьох монографічних і провідних періодичних видань.

• Нариси історії України. — К., 1993.
• Україна козацька. — К., 1993.
• Еволюція соціальної структури Гетьманщини. — К., 1997. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Курс української історії. — К., 1996, 1998. [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині VII ст. — К., 1998. [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Історія України в літературно-художніх образах. — К., 2000.
• Культурно-освітня діяльність громадськості Лівобережної України в 1825—1860 рр. — К., 2002 (у співавт. з І. М. Левченко).
• Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 — першій половині 1907 рр. — К., 2002 (у співавт. з Г. А. Непорожня).
• Еволюція українсько-російських відносин у другій половині XVII ст. — К., 2006.
• Навчально-методичний комплекс фахової підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів за спеціальностями 6.03.03.00, 7.03.03.00, 8.03.03.00 «Історія України». — К., 2009. (науковий редактор)
• Державотворчі та національно-духовні процеси в Україні першої половини XVII ст.: Навчальний посібник. — К., 2010.
• Боротьба демократичних сил за народну освіту в Україні 60 — 90-х років XIX ст. (видання друге). — К., 2011.
• Теоретична спадщина Михайла Драгоманова в сучасних вимірах. — К. 2011. (головний редактор) [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Національна освіта і формування української модерної нації у 1921—1934 роках: європейські тенденції та радянські реалії.;- К., 2012. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Українські землі до Аскольдового хрещення: [навч.-попул. нарис] — Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. — 159 с. ISBN 978-966-931-140-5

• Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України»
• Почесна грамота Верховної Ради України
• Знак «Відмінник освіти України», знак «Василь Сухомлинський», знак «За наукові досягнення» Міністерства освіти і науки України.
• Почесна грамота Міністерства освіти і науки України
• Почесна грамота Київської міської адміністрації
• Диплом переможця рейтингу «Найкращий викладач 2007—2008 н.р. Інституту історичної освіти НПУ ім. М. П. Драгоманова, диплом „Найкращий професор 2007—2008 н.р.“.
• Велика Золота медаль НПУ ім. М. П. Драгоманова „Михайло Петрович Драгоманов 1841—1895 рр.“ (за значний внесок у підготовку педагогічних кадрів)
• Диплом І ступеня та грошова премія за монографію „Еволюція українсько-російських відносин другої половини XVII ст.“.
• Звання „Почесний професор ПХДПУ імені Г. С. Сковороди“.
• Почесна відзнака Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.
• Ордени Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого третього ступеня, Святих Кирила і Мефодія та Святого Миколи Чудотворця (Українська православна церква Київського патріархату).

У березні 2016 року історик, проф. Вадим Ададуров виявив ознаки плагіату власної монографії в тексті дисертації Володимира Стеценка, виконаної під керівництвом Володимира Борисенка. У статті на порталі „Historians“ професор В. Ададуров висловив сумніви в якості керівництва Борисенком вказаною дисертаційною роботою^[1]. Український католицький університет, де працює проф. В. Ададуров, виступив із заявою про неприпустимість плагіату в науковій роботі Стеценка^[2].

»01 липня 2016 року затверджено рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України про присвоєння вчених звань і  присудження наукових ступенів від 1 липня 2016 року.

Скасовано:

Рішення спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» від 26 лютого 2015 року, протокол № 3,  про присудження наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 «Історія України» та відмовити у видачі диплома кандидата історичних наук Стеценку Володимиру на підставі висновку^[3]".

• Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [Архівовано 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Інститут історії України НАН України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Інститут історичної освіти НПУ ім. М. П. Драгоманова [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]