Боровик Віталій Гаврилович

Боровик Віталій Гаврилович
Народився	30 жовтня 1864(1864-10-30)  Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	28 грудня 1937(1937-12-28) (73 роки)  Одеса, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  УНР
Діяльність	поет, лексикограф
Alma mater	Фізико-математичний факультет Київського університетуd
Знання мов	українська

Віта́лій Гаври́лович Борови́к (* 18 жовтня (30 жовтня за новим стилем) 1864, Ніжин, нині Чернігівської області — † 28 грудня 1937, Одеса) — український публіцист, поет, перекладач. Справжнє прізвище — Боровико́в. Також підписував твори криптонімами — В. Б.; В. Б-к. Жертва Сталінських репресій.

У 1876—1880 роках навчався в Острозькій прогімназії. Далі, у 1880—1884 роках, навчався в Ніжинській гімназії.

1889 року закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Під час навчання в університеті належав до літературного гуртка «Плеяда». У ньому Леся Українка залучила Віталія Боровика до створення бібліотеки перекладів зі світової літератури.

1891 року став одним із фундаторів Братства тарасівців. Входив до складу одеської «Громади».

Був дрібним урядовцем у Полтавській, Херсонській, Таврійській і Волинській губерніях. 1899 року Боровика ув'язнили як «політично неблагонадійного».

Після революційних подій 1917 року працював у сільськогосподарських установах Одеси. 1919 року був одним з ініціаторів створення української державної бібліотеки в Одесі.

Заарештований органами НКВС. Розстріляний 28 грудня 1937 року.

Автор публіцистичних творів «Вісті з Волині» (1889), «З України: Мужицький рай у Росії» (1893) та ін. Публіцистичні твори та переклади вміщував у львівських журналах «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник».

Вірші Боровика «Мати-українка» та «До сина» вміщено в антології «Акорди» (1903).

Займався фольклористикою. Збирав матеріали для тлумачного словника української мови (картотека налічувала понад 300 тисяч реєстрових статей).

Підтримував дружні стосунки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Григорієм Мачтетом. Автор спогадів про Михайла Коцюбинського, які опубліковано 1928 року в Одесі в № 38 журналу «Театр. Клуб. Кіно».

Старший син Віталія Боровика був чоловіком академіка Надії Пучківської. Донька Галина Віталіївна Боровик-Гловацька — актриса.

У Ніжині та Одесі існує вулиця Віталія Боровика^[1].

• Зленко Г. Д., Максим'юк Т. І. Боровик Віталій Гаврилович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г.  — С. 221.
• Лавров Ю. П. Боровик Віталій Гаврилович [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 348—349.
• Максим'юк Т. І. Одеська персоналія: Віталій Боровик // Муза. — 1992. — 31 січня.
• Мисечко А. І. Віталій Гаврилович Боровик // Записки історичного факультету Одеського університету. — 1999. — Випуск 9.
• Максим'юк Т. І. «Батьківщиною своєю вважаю Волинь…» // Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник «Велика Волинь». — Т. 21. — Житомир, 2000.
• Марценюк Елена. Могучий дух, духовность и душевность // Юг: Независимая газета
• Віталій Боровик: самостійник за світоглядом, громадський діяч за покликанням // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.