Боснійсько-герцеговинська піхота
Боснійсько-герцеговинська піхота — (нім. Bosnisch-herzegowinische Infanterie) — складова частина сухопутних військ австро-угорських збройних сил у 1894-1918 рр. Національне військове формування із слов’янського мусульманського населення Боснії і Герцеговини у складі Австро-Угорщини у 1894-1918 рр. ІсторіяУ 1878 р. Австро-Угорщина окупувала територію Боснії та Герцеговини з Новопазарським санджаком, які на той час були складовими Османської імперії. Того ж року під час Берлінського конгресу ці території було вирішено віддати під управління Австро-Угорщини, хоча de-jure вони лишались у складі Османської імперії. Так тривало до 1908 р., відтоді Боснія та Герцеговина стали окремою частиною Австро-Угорщини. Процес інтеграції до держави Габсбургів передбачав також проходження боснійськими чоловіками військової служби в австро-угорській армії. Керівництвом держави було вирішено створити національні військові частини з боснійців-мусульман. Першопочатково це були роти, кількість яких постійно зростала, що призвело до реорганізації їх у батальйони (з 1885 р. - 12 батальйонів). Пізніше, у 1894 р., з них були створені чотири піхотні полки та один батальйон польових єгерів (у 1903 р. з об’єднаних рот боснійських піхотних полків). Для підкреслення національної окремішності для боснійських полків запровадили власну нумерацію (№1-4) [1]. Під час Першої світової війни кількість полків була збільшена за рахунок мусульманського населення окупованих Австро-Угорщиною територій (Албанія). Боснійсько-герцеговинські частини брали участь у Першій світовій війні. У 1918 р. після розпаду Австро-Угорщини також припинили своє існування. Полковим святом полків було 7 жовтня 1908 р. (день анексії території Австро-Угорщиною) [2]. Полковим маршем боснійських піхотинців був твір Едуарда Вагнеса "Йдуть босняки" (нім. " Die Bosniaken Kommen "). Бойових знамен боснійські частини не мали[3]. 1-й та 3-й боснійські піхотні полки вважались елітними через те, що батальйони з їх складу дислокувались в столицях держави: Відні та Будапешті[4], відповідно.
ОрганізаціяУ 1894 р. розпочалось формування боснійсько-герцеговинських піхотних полків з мусульманського населення окупованої території. Полки № 1-3 налічували чотири батальйони в своєму складі, а 4-й полк мав три батальйони[5]. Офіцерами в полках були представники різних народів Австро-Угорщини. Для відправи духовних потреб в боснійських частинах було впроваджено інститут польових імамів[6]. Станом на липень 1914 р.[7] організація боснійської піхоти виглядала наступним чином: Однострій та спорядженняЗ’єднання боснійсько-герцеговинської піхоти мали ідентичне спорядження та однострій до піхоти спільного війська Австро-Угорщини з деякими відмінностями. Так, головним убором вояків була феска. Для повсякденного однострою - блакитного кольору, для парадного - червона з чорною китицею. Під час Першої світової війни фески почали виготовляти захисного кольору, як і решту складових мундиру. Не дивлячись на те, що це традиційний мусульманський головний убір, його носили навіть офіцери не мусульмани. Як і в решті армії на феску також могли кріпитись полкові знаки у вигляді гілочок дубу та ялини, а також пам’ятні значки. Полковим кольором боснійських полків був червоний, прикладний метал - жовтий. На ґудзиках до парадного однострою римськими цифрами було позначено номер полку[4]. Прикладним кольором боснійського єгерського батальйону був зелений, як і у решти польових єгерів.
Див. такожЗбройні сили Австро-Угорщини Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia