Бранко Младенович

Бранко Младенович
Народження:	14 століття  Охрид, Північна Македонія
Смерть:	не пізніше березень 1365  Сербське царство
Релігія:	Сербська православна церква
Рід:	Бранковичі
Батько:	Младен
Мати:	NN[d][1]
Діти:	Нікола, Вук, Гргур, Воїслава
Медіафайли у Вікісховищі

Бранко Младенович (серб. Бранко Младеновић; ? — до 1365) — сербський шляхтич та великий землевласник, що перебував на службі в короля та царя Стефана Душана (1331—1355) й царя Стефана Уроша V (1355—1371). Родоначальник династії Бранковичів, представники якої в XV столітті були сербськими деспотами. Від короля Стефана Душана отримав титул севастократора — один з найвищих придворних титулів.

Воєвода Младен, батько Бранко, був важливою особою при дворі королів Стефана Милутина та Стефана Уроша III^[2]. Він спочатку володів титулом жупана, а згодом — воєводи^[3]. Невідомо, чи служив Младен за правління короля Стефана Душана^[4]. Дядько за батьківською лінією, Нікола, управляв у місті Лежа (сучасна Албанія)^[5][6].

За правління короля Стефана Душана (до його коронації як царя в 1346 році) Бранко Младенович згадується з титулом слуга^[7][8], рівноцінному візантійському титулу доместика. Володіючи цим титулом, Бранко перебував у найближчому оточенні короля^[9].

Після своєї коронації 1346 року цар Душан дав візантійські титули деспота, севастократора та кесаря особам зі свого найближчого оточення. Такі титули зазвичай надавали родичам^[10], як у випадку з деспотом Деяном (чоловіком Теодори, сестри царя)^[11]. Бранко Младенович отримав титул севастократора. Володарі цих високих титулів у Сербському царстві ставали управителями земель на південь від Скоп'є (столиці) — на територіях, які називали «Грецькими землями»^[11]. Бранко отримав в управління Охрид^[10][12][13]. На відміну від багатьох інших шляхтичів, Бранко не отримав вищого титулу деспота^[14]. Після смерті царя Душана (1355) Бранко служив його синові та наступникові — цареві Стефану Урошу V. Рік смерті Бранко невідомий, однак він не згадується в документах з 1365 року^[14].

Бранко мав чотирьох дітей (трьох синів та дочку):

• Нікола Радоня (пом. 1399), шляхтич, хронікер, монах; був одружений з Єленою, сестрою Углєші та Вукашина Мрнявчевичів^[12];
• Вук Бранкович (пом. 1396), жупан Рашки, зять князя Лазаря Хребеляновича, учасник битви на Косовому полі;
• Гргур Голубич (пом. 1398);
• Воїслава, дружина албанського правителя Георгія Топії)^[15].

Для Бранко Младеновича був виготовлений коштовний гаптований пояс. На поясі зображено, зокрема, лева, поруч з яким наявний кириличний напис: «БРАNKO»^[16]. Фрагмент пояса зберігається в колекції Британського музею, інший фрагмент — в Ермітажі в Санкт-Петербурзі^[17][18].

Бухарестський псалтир (відомий у румунських джерелах як Psaltirii sârbeşti, тобто Сербський псалтир^[19]) був написаний для Бранко Младеновича у 1346 році. Наразі книга зберігається в Бібліотеці Румунської академії наук^[20].