Бригадно-індивідуальне навчання

Бригадно-індивідуальне навчання — спосіб організації навчального процесу, під час якого індивідуальну освіту(інші мови) поєднують з роботою учнів у групах-бригадах (від 4 до 6 осіб).

Система бригадно-індивідуального навчання розроблена для ситуацій, коли різниця в успішності учнів у класі значна, а кількість тих, хто не встигає не дозволяє подавати матеріал усім одночасно. Експериментальні дослідження показали, що така організація навчання позитивно впливає на учнів з низькою успішністю та затримками в розвитку, сприяючи створенню атмосфери підтримки та дозволяючи засвоювати матеріал в індивідуальному темпі, що підвищує як успішність, так і самооцінку учнів.^[1]

Цей тип навчання розробили на початку 1980-х років у університеті Джонса Гопкінса. Метою впровадження була потреба покращити викладання математики в початковій школі. Індивідуальне навчання поєднали з організацією роботи учнів у невеликих групах (від 4 до 6 учнів). Групи-бригади мали бути максимально різнорідними за складом учасників — залучали хлопців і дівчат із високою, середньою і слабкою успішністю (за даними діагностичних тестів), а також (за відповідних умов) дітей різного етнічного походження.

Учитель мав розподіляти весь матеріал на частини, розділи. Учень міг виконувати завдання у власному темпі. Учасники бригади працювали парами, обмінювалися перевірними листами, контролювали один одного. Коли учень досягав необхідного результату самостійно і через взаємоперевірку, його допускали до фінальної перевірки. Її робив успішний учень, призначений учителем. Він у цей час міг приділити увагу роботі з менш успішними учнями. Наприкінці кожного тижня підбивали підсумки результативності бригад-груп, зважаючи на тестові показники кожного учня і виконану за тиждень кількість тестів. Бригади, які досягли заздалегідь запланованих показників, отримували залік, найкращі — заохочувальні відзнаки.^[1]

У Радянському союзі подібна форма організації навчання (лабораторно-бригадний метод) виникла в 1920-х роках. Це була модернізація систем дальтон-плану, але на колективістських засадах. Учнів класу поділяли на бригади (від 5 до 9 осіб), які очолювали виборні бригадири. Бригаді давали навчальні завдання-плани. Через деякий час бригадир звітував перед педагогом про виконання завдання. На цій підставі оцінювали роботу кожного члена бригади. У такий спосіб розвивали колективну пізнавальну діяльність, формували у вихованців колективістські якості. Цю форму впроваджували не лише в загальноосвітніх школах, але й у середніх і вищих професійних навчальних закладах, вважаючи її універсальною. Іноді це призводило до зниження рівня знань, породжувало конфлікти в бригадах, коли навчання організовували недосконало.^[1]

З 1990-х бригадно-індивідуальну форму організації навчання в школах України використовують рідше, у закладах вищої освіти — частіше (за даними ВУЕ). Під час підготовки магістрів бригадно-індивідуальне навчання має чітку цільову орієнтацію. Навчальний матеріал розділяють на програмовані порції-розділи, члени підгрупи працюють над різними розділами.

Магістр опрацьовує матеріал у власному темпі за визначеною послідовністю:

• ознайомлюється з рекомендаціями викладача,
• опрацьовує серії робочих планів,
• засвоює окремі навички-компоненти,
• самостійно перевіряє рівень опанування знань,
• виконує підсумковий тест.

Такий тип навчання застосовують, коли наявність значної кількості людей не дає змоги викладати матеріал усій студентській групі одночасно. Принципом бригадно-індивідуального навчання є високий результат — кожен студент, незалежно від здібностей, повинен досконало опанувати навчальний матеріал.^[1]

1. ↑ ^{а б в г} Т. Г. Калюжна. Бригадно-індивідуальне навчання // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.

• Т. Г. Калюжна. Бригадно-індивідуальне навчання // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.

• Стрельніков В. Ю. Бригадно-індивідуальне навчання // Педагогічні системи, технології. Досвід. Практика: довідник. У 2 ч. Ч. 1. А–М. / За ред. П. І. Матвієнко, C. Ф. Клепко, Н. І. Білик. — 2-е вид., перероб. і доп. — Полтава: ПОІППО, 2007. — C. 51—52.
• Бенера В. Є. Самостійна робота студентів у вищій школі України: історичні трансформації (друга половина ХІХ — кінець ХХ ст.). — Рівне: ПП ДМ, 2011. — 640 с.
• Організація самостійної роботи студентів в умовах інтенсифікації навчання: навч. посіб. / [А. М. Алексюк, А. А. Аюрзанайн, П. І. Підкасистий та ін.]. — К.: ІСДО, 1993. — 336 с.
• Організація самостійної роботи студентів / За заг. ред. В. М. Король, В. П. Мусієнко, Н. Т. Токової. — Черкаси: Вид-во ЧДУ, 2003. — 216 с.
• Slavin R. E., Leavey M. В., Madden N. A. Combining Cooperative Learning and Individualized Instruction: Effects on #Student Mathematics Achievement, Attitudes, and Behaviors // The Elementary School Journal. — 1984. — № 84 (4). — P. 409—422.
• Slаvin R. E. Cooperative learning and the cooperative school // Educational Leadership. — 1987. — № 3. — Vol. — 45. — P. 7—13.