Булигін Максим Віталійович
Були́гін Ма́ксим (Во́льф) Віта́лійович (11 листопада 1994 — 10 червня 2024) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. ЖиттєписНародився у Житомирі, був єдиною дитиною в родині. Ходив у єврейський дитячий садочок[1], згодом, закінчивши хабадський ліцей «Ор Авнер» (де 25 років праювала вчителькою його бабуся [2]), вступив до ПТУ №18, де здобув професію «Кухар-пекар»[3]. Був старанним учнем, співав у хорі, знайшов захоплення на багато років – шахи (ін.дж. нарди[4]). З дитинства був активним членом єврейської громади Житомира[5]. З 2019-го по 2021 рік проходив строкову службу в армії України, служив стрільцем. Після демобілізації влаштувався працювати на «Нову пошту», спершу вантажником, згодом став сканувальником[4]. 24 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, Макс отримав повістку і одразу ж став на захист рідної України. Воював у складі різних формувань. Незадовго до загибелі був у лавах 117-ої окремої механізованої бригади. Усі 2,5 роки прослужив на сході – Бахмут, Авдіївка, Зайцево і далі. Декілька разів майже загинув. У 2024 році Максима перевели в інший батальйон, запропонували стати оператором БПЛА, він освоїв цю спеціальність, та коли пішов на перше бойове завдання, вже не повернувся[4]. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання щодо захисту України від російських агресорів[6] в селі Роботине Запорізької області, коли на його позицію окупанти скинули вибухівку. За рік до загибелі в Максима з’явилась кохана, вони призначили весілля на кінець червня, захисник погодив відпустку, але за два тижні до омріяного дня загинув[4]. 20 червня про загибель Максима Булигіна, на своїй сторінці в мережі Facebook, написав головний рабин Києва і України Моше Асман [7]. Тим же указом Президента № 787, й таку саму нагороду, (посмертно) отримав син самого рабина Моше Асмана — Самборський Матітьягу. Спочинок25 червня 2024 року після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги у Житомирі, яку провів рав Шломо Вільгельм[8] Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі.[7] НагородиЗа особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку, відзначений — нагороджений Указом Президента України від 27 листопада 2024 року № 787, орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно)[9]. Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
